Гвардієць “Боксер” має педагогічну освіту, є тренером з боксу та кандидатом в майстри спорту, неодноразово виступав на Міжнародних змаганнях. Мав йти у магістратуру, натомість обрав строкову службу у Нацгвардії. Тут став помічником кулеметника і саме у цій якості його застало повномасштабне вторгнення. Сьогодні він воює на півночі Харківщини.
“Боксер” — спокійний та доброзичливий, проте при цьому психологічно максимально заряджений на бій. Спортивний, простий у спілкуванні, і водночас надзвичайно інтелігентний. Нині воює на передовій. Повномасштабне вторгнення зустрів у Харкові.
“Це була десь п’ята ранку, ми прокинулись, бо пролунали вибухи. Через вікно казарми було видно стовп диму. Тоді нас підняли по тривозі, і ми виїхали на окружну, відразу на оборону Харкова. На 602-у мікрорайоні ми приїхали, окопалися. Перші дні ми майже не спали, та й спати було ніде, хіба на бетоні. Згодом облаштувались, бо потім нам почали допомагати волонтери дуже. Ситуація була все складніше на той час, тому що тоді з Куп’янська на нас їхали великі колони техніки, які зрештою потім розбивали всі. Це було в першу чергу не так фізично важко, як морально, — згадує “Боксер” — Перший мій вогневий контакт був 7-го березня, тоді я о 9-ій ранку вийшов на зміну, і почався мінометний обстріл. Сам контакт стався близько 12-ї години. Тоді зайшла ДРГ противника (диверсійно-розвідувальна група). Бій тривав сім годин. Під мінометними обстрілами ми ще лежали у болоті з 9-ї ранку по 8-му годину вечора”.
Після ротації підрозділ, де служить “Боксер”, перемістився у зранену важкими артилерійськими обстрілами росіян Прудянку. Це — невеличке село на півночі Харківщини.
“Пам’ятаю, як ми заїжджали до Прудянки екіпажем. Вони (російські окупанти) намагалися нас накрити. Ми встигли заїхати під арку, нас трохи оглушило, але добралися живі. Літом також були вогневі контакти. Одного разу бій тривав цілу ніч, теж билися з піхотою, — ділиться спогадами “Боксер”, — Найважчий момент був виносити тяжкопораненого товариша, у нього були осколкові поранення, пробиті легені. Виходить, що ми тримали крайній рубіж, Прудянка — це тоді була передова лінія на цьому напрямку”.
Підрозділ “Боксера” долучився і до вересневого наступу. І сьогодні він знову на передньому краї.
“Тоді отримали інформацію, що росіяни відступають. У душі була радість, що ми звільняємо наші території, ми йдемо вперед, хоч ніхто нічого не знав достеменно. Заходили ми пішими групами, спочатку кинулись через посадки, через покинуті позиції ворога, потім почали окопуватися і робити позиції, — розповідає “Боксер”. Він зазначає, що ворог все дистанційно мінував. — Потім ми вже сиділи на позиціях, а вони десь поряд вибухали”.
“Боксер” продовжує бути помічником кулеметника у розрахунку ДШК. Кулемет встановлений стаціонарно та прикриває один з флангів позицій його підрозділу. Якісно виконувати обов’язки гвардійцю допомагає гарна фізична форма, яку він по можливості намагається підтримувати. Каже, що сьогодні на передовій їм найбільше дошкуляють розвідувальні БПЛА росіян та їхні раптові артилерійські обстріли. Тим часом вони не настільки нахабні, як раніше, бо українські захисники ведуть досить ефективну контрбатарейну боротьбу.
Відділення інформації і комунікації Східного ТУ НГУ
