Тонка межа між війною та миром, виходами на передові позиції і поверненням додому – це поле для роботи військових психологів. Вони працюють з бійцями на всіх етапах служби: від перших днів під час базової загальновійськової підготовки до повернення з передової.
Анастасія Коваленко – одна з цих військових психологів. Вона працює як з рекрутами, так і з досвідченими бійцями, які повертаються з фронту. У навчальних підрозділах перед психологом стоїть чітке, але надзвичайно складне завдання – допомогти колишнім цивільним адаптуватися до військового побуту.
Тут люди з абсолютно різним стилем життя, різними характерами, з різних регіонів. Для них складно прийняти певні обмеження, нові правила, навчитися працювати в команді. А команда – це основа війська», – пояснює гвардійка.
Окрім індивідуального супроводу, Анастасія проводить заняття з професійно-психологічної підготовки. Військових навчають першої психологічної допомоги, розповідають про можливі стресові реакції та способи підтримки побратимів.
Ми вчимо, як правильно реагувати: що сказати людині у стресі, а чого говорити не варто. Бо інколи одне невчасне слово може нашкодити більше, ніж допомогти», – наголошує психологиня.
Одним із ключових елементів є заняття зі стресостійкості під час подолання спеціальної смуги перешкод у складі підгруп. Там гвардійці бачать один одного в напрузі, у втомі, під тиском. І вчаться взаємодії та взаємній підтримці. Окремий напрям – тімбілдинг, спрямований на згуртування, довіру та комунікацію між військовими.
І зовсім інша робота починається тоді, коли бійці повертаються з фронту. Це ті ж самі люди, але такі, які пройшли найсуворіші випробування у світі.
Для них першочергово важлива декомпресія. Це короткий початковий етап психологічної реабілітації. Він триває декілька днів. Військові не одразу їдуть додому, а спочатку працюють із психологами. Якщо є поранені, з ними проводять індивідуальні заняття або формують групи. Але дуже важливо не відокремлювати тих, хто був разом на виконанні бойових завдань», – пояснює Анастасія Коваленко.
За словами психологині, самі військові добре усвідомлюють: повернутися до довоєнного психологічного стану неможливо. Адже війна і бій в певній мірі ділить життя людини і сприйняття зовнішнього середовища на «до» і «після».
Людина, яка пройшла війну, не може залишитися такою, як була. І це нормально. Наше завдання – зменшити прояви травматичного досвіду, щоб людині було легше адаптуватися до мирного життя. Там, на війні, агресія допомагає вижити. Але тут, у мирному житті, з цього стану потрібно вчитися виходити. І на це потрібен час. Ми пояснюємо близьким, які можуть бути прояви ПТСР, емоційні реакції, як правильно підтримувати і як реагувати. Бо сім’я – це головна опора», – каже психологиня.
Найскладнішою Анастасія називає роботу з військовими, які втратили побратимів. Іноді емоційне навантаження настільки сильне, що його важко витримати навіть фахівцю.
Бувають хлопці, які щойно втратили побратима. Ти сидиш поруч і, ніби проживаєш це разом з ним. Хочеться плакати. Це надзвичайно важко», – зізнається нацгвардійка.
Після повернення з фронту оточуючі можуть помічати, як військовослужбовець подумки все одно залишається на війні, або його згодом починає тягнути знову на фронт. І з усім цим потрібно працювати. Анастасія Коваленко переконана: суспільство має вчитися взаємодіяти з тими, хто пройшов війну. Бо повага, розуміння і підтримка – це обов’язок кожного українця перед тими, хто воює за Україну і захищає українців.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
