Від наслідків травм та безсонних ночей – до сміху на тренуванні. Від закритості – до спільної роботи над собою. Реабілітаційний центр 50 полку Національної гвардії України – це не просто зал для вправ. Це простір, де військові та ветерани повертають контроль над тілом, думками й життям.
Для Олега Бобика ці заняття – не новина. Два роки тому він отримав важку контузію. Наслідки були серйозні: заїкання, проблеми зі сном, замкнутість, психологічні розлади. Каже, тоді буквально випав із життя. Повернутися до нормального стану допомогли психологи й спорт – тому сьогодні він добре знає, наскільки важливо не залишатися з проблемами наодинці.
Сьогодні він знову на службі. І як тільки дізнався, що побратими відкрили власний реабілітаційний центр, без вагань прийшов сюди – вже не як пацієнт, а як людина, яка хоче підтримати інших.
«Людина має сама зрозуміти, що їй потрібна допомога. Не закриватися в собі. Бо коли закриваєшся, в голову лізуть неправильні думки. Хтось починає пити, хтось – шукати інші шкідливі виходи. А тут є вибір – і можливість зайнятися собою», – говорить він.
Реабілітаційний центр 50 полку створили з нуля самі ж військові та ветерани. Без гучних кампаній і готових рішень. Шукали меценатів, проводили благодійні аукціони, збирали матеріали. А далі – у вільний від служби час власноруч розчищали територію, будували, ремонтували, облаштовували простір так, щоб він був не лише функціональним, а й доступним.
«У нас всюди продумана безпека: кнопки виклику в туалетах, адаптивний душ. Якщо, не дай Боже, хтось впаде чи стане зле – допомога буде одразу», – розповідає про деталі офіцер 50 полку НГУ Руслан Павлов.
Сьогодні центр пропонує повний спектр реабілітаційних послуг: масаж, мануальну терапію, фізіо- та кінезотерапію, лікувальну фізкультуру, адаптивний спорт і роботу з психологом. Головний принцип – індивідуальний підхід до кожного військового.
«Ми завжди відштовхуємося від того, що людині ближче. Якщо їй подобається спорт, наприклад футбол, ми підлаштовуємо терапію під це. М’яч, рух, інтерес – усе працює на відновлення», – пояснює фізичний терапевт Олександр Цибенко.
Для ветерана Юрія Сорочинського робота цього центру, насамперед, підтримка людей. Після поранення та ампутації він уже не зміг повернутися в стрій, але зв’язок із побратимами залишився надзвичайно важливим.
«Тут всі свої. Ми разом служили, разом воювали. Це не лише фізична, а і моральна реабілітація. Тут друзі, підтримка, розмови. Кожен має свої проблеми, і ми допомагаємо один одному», – каже Юрій.
«Хотілося б розвиватися далі: басейн, нові напрямки реабілітації, творчі заняття. Ми хочемо поставити великий екран, запрошувати спеціалістів, ліпити з глини. Все обмежується лише фантазією», – говорить командир 50 полку імені Семена Височана Нацгвардії України Вадим Ліневський.
Реабілітаційний центр створювали для своїх, але двері тут відкриті для військових і ветеранів усіх підрозділів. А також – для цивільних з інвалідністю. Бо відновлення – це не привілей, а потреба. І, можливо, найважливіше, що тут дають людям, – це відчуття, що вони не самі. Що шлях до повноцінного життя є. І що його можна пройти разом.
Подробиці дивіться в сюжеті каналу 1+1.
