Роман Возняк має багаторічний досвід роботи терапевтом. Сам він родом з Львівщини, але понад 20 років віддав лікуванню людей у Дніпрі. За кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення, він разом з дружиною переїхали у Польщу. В перші дні війни Роман повернувся на Батьківщину, аби долучитись до сил спротиву і лікувати військовослужбовців.

Я лікар, отже військовозобов’язаний. У Польщі ми з дружиною офіційно працювали лікарями, мали достойну заробітну плату, умови роботи та платили податки. Дружина казала, що я не зобов’язаний повертатись, але я розумів, що під час війни медики мають бути разом зі солдатами. Я ж українець, а отже я зобов’язаний лікувати захисників України. Власне, терапевтичне лікування військовослужбовців нічим не відрізняється від цивільної практики. Випадки трапляються такі ж самі, як і у цивільних терапевтів. Ми також маємо повністю вилікувати людину. Тільки, якщо у цивільного медика є певний час та можливість обирати шлях лікування, пробувати різні методи, то військовослужбовця лікувати треба не тільки якісно, а ще і швидко. Для цього в нас вистачає знань та засобів. Національна гвардія забезпечує нас необхідними ліками і волонтери допомагають. Велика їм за це подяка. Раніше я ніколи не мав справи з військовою медициною, однак нічого незнайомого для мене у військовій терапії немає. Тут всі професіонали, кожен знає, що має робити. Приємно проходити службу пліч-о-пліч з такими фахівцями. Хотів би привітати всіх медичних працівників з професійним святом, побажати міцного здоров’я, якомога більше вилікуваних пацієнтів і, звісно, якнайшвидшої перемоги і повернення до мирного життя!»