Війна в Україні стала випробуванням не лише для дорослих, а й для дітей. Аріні було всім років, коли її мама, штаб-сержант 2 Шосткинського полку, вирушила в складі свого підрозділу на захист м. Чернігова від російських окупантів. Дівчинка знайшла в собі сили опанувати свою тривогу та почати допомагати дорослим – долучилася до волонтерської групи, які плели маскувальні сітки для техніки та інженерних споруд.
«У нас в місті є ініціативна група волонтерів. Арінка почала ходити до них плести сітки та виготовляти інші необхідні речі. З одного боку ми робили корисну справу для наших військових, з іншого це дозволяло їй, ніби бути ближче до мами, яка два місяці була на війні. Вона дуже переживала за неї. Та коли мама повернулася, Аріна все одно ходить і допомагає, чим може», – пригадує її бабуся.
Вікторії п’ятнадцять. Навчається на художньому відділенні Шосткинської дитячої школи мистецтв. 24 лютого 2022 року, життя дівчинки різко змінилося, адже її батько – офіцер військової частини 3022, і виконував завдання з оборони Шосткинщини. Віка не розгубилася, почала допомагати волонтерам: плела “Кікімори” для снайперів та маскувальні сітки, виготовляла окопні свічки. Запросила своїх однокласників, аби вони теж долучилися до цієї справи. Сьогодні Вікторія продає свої картини, щоб передавати кошти військовим.
«Я вважаю, що кожна гривня для нашої спільної справи важлива. Вона може врятувати чиєсь життя. Якщо дізнаюся, що є можливість чимось допомогти нашим захисникам, то відразу ж думаю, а що я можу для цього зробити», – говорить Вікторія.
«Я дуже пишаюсь своєю донькою і тим, що у моєї країни є такі діти. Приємно бачити, як вона щось придумує, і знаходить шляхи, як це реалізувати. Мабуть це і є школа життя», – ділиться батько Вікторії.
Історії Аріни та Вікторії – непоодинокі. І це показує, що кожна людина, незалежно від віку, статі чи статусу, може реалізуватися, а також долучитися до оборони свого народу.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
