Гвардієць на псевдо Ной стрілець-санітар, який виконує завдання на Луганщині. Туди він потрапив разом зі своїм підрозділом кілька місяців тому. Його завдання – це рятувати життя побратимів, у будь-якій обстановці та у будь-який момент.
В перший же день, коли він з підрозділом заїхав на позиції, відбулись важкі бої. Ной втратив побратима, з яким разом навчались медичної справи на військовому полігоні.
«Перший наш захід і це одразу стало моїм першим досвідом як військовослужбовця в бойових діях. Тоді на нашу зміну припало, що були й поранені, й загинув наш побратим. Дуже важко було звикнути до цієї обстановки. Але дуже вдячний я своєму командирові. Він своїм прикладом мужності й відваги надихнув і мого командира підрозділу, і всіх хлопців», – каже гвардієць.
Ной розповідає, що коли медики забігають в окопи, в очах поранених сяє радість. Вони розуміють, що навіть у найважчу хвилину їх ніхто не покинув, і зараз їм буде надана уся необхідна допомога.
«Ми шукаємо такі шляхи, щоб найшвидше забігти на позицію, під обстрілами. Тому що час іде на лічені хвилини. Можуть бути важкі поранення і якщо ти вчасно не надаси допомогу, не відтягнеш до евакуаційного автомобіля, побратим може загинути. Тому ми докладаємо усіх можливих і неможливих зусиль, аби витягнути побратима. Коли рятую життя відчуваю радість від того, що ми ще зустрінемось», – каже Ной.
На війні він зрозумів для себе одну річ, що страх не є корисним. Якщо починає боятись один – це спрацьовує за принципом «доміно». Тобто, починають боятись й інші. Головне один одного підбадьорювати й заохочувати, аби не розсипався увесь підрозділ.
«Побороти страх мені допомагає молитва, я людина віруюча. Ті мої знайомі, які не пішли до війська кажуть, що ніколи не могли уявити мене і війну. Кажуть мені, що християни не беруть до рук зброю. А я кажу «Але Ісус сказав, коли життя хтось своє віддає за друзів своїх, то немає більшої любові», – впевнений Ной.
Група інформації і комунікації Західного ТУ
