Є втрати, з якими неможливо змиритися. І є імена, які не дозволяють забути ціну свободи. Для батьків Олексія Симоненка він назавжди залишиться сином, якого вони чекали вдома. Для побратимів – головним сержантом, із яким ділили службу. Для навчального закладу – випускником, чиє ім’я відтепер назавжди закарбоване в його історії.
9 листопада у Черкаському комерційному коледжі відкрили меморіальну дошку на честь головного сержанта 31 полку Національної гвардії України Олексія Симоненка.
На церемонію прийшли ті, для кого його ім’я має особливе значення: батьки Любов Іванівна та Олексій Іванович, рідні, друзі, побратими, колишні одногрупники та небайдужі черкасці.
Для батьків цей день став ще однією зустріччю з пам’яттю про сина. Відкриття дошки – не просто вшанування його імені, а підтвердження того, що Олексія пам’ятають, про нього говорять і його життєвий шлях залишається важливим для інших.
Сьогодні Олексію мало б виповнитися 40 років. Але йому назавжди залишилося 37. Це біль, який не минає. Ми хотіли б бачити його поруч, чути його голос, знати, що попереду в нього ще багато років життя. Та сьогодні можемо зробити головне – зберегти пам’ять про нього. Щоб люди знали, ким був наш син і якою ціною дається свобода», – сказав батько Героя, Олексій Іванович.
Для нас Олексій передусім син. Жодні слова не можуть передати, наскільки нам його не вистачає. Ми вдячні всім, хто пам’ятає нашого сина», – зазначила мама Любов Іванівна.
Особливе значення меморіальна дошка має і для навчального закладу, де свого часу навчався Олексій.
Для нашого закладу велика честь увічнити пам’ять про Олексія Симоненка. Він навчався тут, був частиною нашої освітньої спільноти. Сьогодні ми відкриваємо меморіальну дошку не лише на знак пошани до його подвигу, а й для наступних поколінь. Щоб кожен, хто проходитиме повз, знав: за цим ім’ям – людська доля, родина, мрії та свідомий вибір захищати свою країну», – наголосила директорка коледжу.
Пам’ять про Олексія Симоненка житиме не лише на меморіальній дошці. Вона зберігатиметься у спогадах рідних, у серцях побратимів, у розповідях тих, хто знав його особисто, та в історіях, які передаватимуть наступним поколінням.
Відтепер його ім’я назавжди залишиться в історії коледжу – як пам’ять про випускника, який віддав життя за Україну, і як нагадування про ціну свободи, яку він захищав.
Відділення комунікації Північного Київського ТУ НГУ
