Історія оборони Харкова молодим офіцером Нацгвардії Громом - НГУ

Героїчна оборона Харкова від військ російських окупантів – це результат зусиль тисяч і тисяч патріотів свого міста. Професійних військових і добровольців, що на війні в лічені дні стали відмінними солдатами. Бійців строкової служби і цивільних городян, які навіть мешкаючи у сховищах та підвалах, підтримують свою армію чим можуть. Вирішальними для долі столиці Слобожанщини стали перші години рашистського вторгнення. Відстань від обласного центру до російсько-українського кордону, де ворог упродовж кількох місяців накопичував величезні резерви військової техніки та озброєння, близько 30 кілометрів. А отже часу на роздуми і зволікання на світанку 24 лютого 2022 року захисники Харкова не мали – на вагу золота була буквально кожна хвилина.

21-річний командир взводу 3 бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ лейтенант Євгеній Громадський тієї ночі був відповідальним по підрозділу. Почувши перші вибухи, підняв роту по тривозі. Поки екіпірувалися та отримували зброю, надійшов наказ командира бригади – разом із групою бійців терміново висуватися на околицю міста, в район перехрестя харківської окружної дороги та Білгородського шосе й займати оборонний рубіж до приходу допомоги. Прибувши на визначене місце, близько 12.00 військовослужбовці помітили передову групу противника. Вміло розрахувавши маневр для своїх сил, лейтенант Громадський наказав відкрити вогонь по ворожій техніці наявними протитанковими засобами, в результаті чого гвардійці знищили 2 одиниці техніки та 10 солдат противника. Оглянувши місце бою та зібравши трофеї, бійці дообладнали свої вогневі позиції та замаскували бронетранспортери. 

В обід позиція, яку займав підрозділ Євгенія, зазнала першого авіанальоту. Російські бомбардувальники з наднизької висоти скинули на них, як згодом за діаметром величезних вирв визначили експерти, 500-кілограмові бомби ФАБ-500. Вціліти хлопцям вдалося лише завдяки добре обладнаним укриттям. До вечора було відносно тихо, гвардійці продовжували спостерігати за місцевістю, перебуваючи у повній готовності у разі чого гідно оборонятися. Весь час Євгеній підтримував зв’язок зі своїм батьком, Олегом В’ячеславовичем – у минулому він багато років віддав службі у Національній гвардії та Збройних Силах України, воював із російськими загарбниками на Донбасі, а коли постала загроза широкомасштабного нападу армії РФ, долучився до створення територіальної оборони та мобілізації населення на Харківщині.

Підполковник запасу Олег Громадський став інструктором курсу «Не панікуй! Готуйся!». Вишкіл бойового офіцера пройшли сотні харків’ян, серед яких був і його син, на той час іще курсант випускного курсу Національної академії НГУ. Разом з іншими інструкторами він учив цивільних збирати та розбирати автомат Калашникова, стріляти з гвинтівки, працювати з крупнокаліберною зброєю і мінами, надавати першу медичну допомогу…

 

 За словами Героя України, це звичайні люди, які більше нас бояться, ніж ми їх, так що подекуди їхні строковики поводять себе більш мужньо. А от захисників України необхідність давати дієву відсіч агресору, на думку Героя України, неабияк згуртувала. Міжвідомча конкуренція, характерна для попередніх етапів війни, відійшла з порядку денного. На межі життя та смерті все дріб’язкове зникає: – Зараз немає такого, що це «наші», або «не наші» позиції. Ми всі – одне братерство: Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонники тощо. На одній лінії фронту воюємо, – запевняє Євгеній Громадський. «Гром» та його бійці добре знають свою справу, надзвичайно вмотивовані, і тому їх дуже важко спинити. Це здебільшого – корінні харків’яни, і понад усе вони прагнуть Перемоги України – єдиної гарантії безпеки для свого міста.

Із самого ранку 24 лютого Олег Громадський вирушив обороняти рідне місто. Тож коли отримав дані щодо руху російської колони в напрямку позиції сина, одразу ж попередив його та вирушив на допомогу. Маючи колосальний бойовий досвід, він визначив найбільш оптимальні дії для вдалого маневру. Близько 22.00 Євгеній із чотирма бійцями на бронеавтомобілі «Варта» стали в полі в 30 метрах від дороги так, щоби поцілити у колону збоку. Незабаром побачили й непроханих гостей – першим ішов багатоцільовий тягач МТЛБ, потім дві РСЗВ «Град» та вантажівка з боєкомплектом. Почувши наближення колони, лейтенант Громадський наказав підлеглим чекати команди на відкриття вогню. Сам же тримав напоготові РПГ-22. Визначивши ціль, головну машину у колоні, офіцер вправно влучив «мотолизі» у бік. Одразу ж після цього поцілив у бензобак вантажівці та в один із «Градів» – водій тільки встигав подавати командирові гранатомети! Останній «Град» у колоні та живу силу противника в ньому розстріляли зі стрілецької зброї солдати. Та незабаром до радості першої перемоги додався смуток болісної втрати. Євгеній дізнався, що після того бою батько загинув. Разом із побратимом по підрозділу ТРО Іваном Діденком він їхав у власному позашляховику повз підбиту техніку. Раптом поруч почали детонувати нерозірвані снаряди. Чоловіки вистрибнули з машини. Товариш Олега В’ячеславовича вцілів, а він сам – загинув на місці. Так за один вечір 21-річний юнак подорослішав на ціле життя, одночасно отримавши бойове хрещення і ставши головною надією і опорою для мами Наталії. Втім, на сльози не було часу. Невдовзі після повернення до частини лейтенант Громадський отримав нове бойове завдання – очолити групу із 20 бійців та рухатись в бік Чугуєва, до Малої Рогані.

– Зайняли рубіж у районі Рогані. Окрім нас інших частин не було, зв’язку з командуванням теж, радіостанції рашисти почали глушити засобами РЕБ. Ми зрозуміли, що тут одні, треба тримати оборону до останнього. Через деякий час вийшла на зв’язок наша бригада. Сказали, що до нас йде підкріплення: «зустрічайтеся та тримайтеся». Я зайняв вигіднішу позицію на БТР-4, мені навідник, командир екіпажу доповів, що бачить рух по полю осторонь Малої Рогані. То були вантажівка – триосник з боєприпасами тентований – та БМП. Вони йшли від Малої Рогані у бік Рогані по полю прямо. Я одразу сказав: «відкривайте вогонь, війна вже почалася, наших там немає». Першою чергою підпалили вантажівку, другою – БМП. Як згодом з’ясували, підпалена «беха» далеко не втекла – вибухнула за посадкою, від’їхавши буквально декілька метрів. Згодом підійшли підрозділи 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка ЗСУ – стало трохи веселіше. Але ненадовго – почалась нова атака, цього разу з танками, – так згодом описував лейтенант Громадський свій другий бій, який почався близько 9.30

26 лютого, у розмові із військовим кореспондентом Олександром Шульманом. Тоді молодий офіцер особисто знищив два ворожі транспортери із боєприпасами та живою силою противника, поціливши в них з РПГ-18. Крім того, гвардійці під його командуванням спільно з бійцями 92 бригади ЗСУ взяли у полон 6 солдатів противника. За військову доблесть, мужність та професіоналізм, виявлені у цих перших двох боях лейтенанта Євгенія Громадського було подано до присвоєння звання Героя України. Відповідний Указ Президента №167/2022 було підписано главою держави 25 березня, напередодні Дня Національної гвардії України. Загалом цим документом найвищого почесного звання в державі були удостоєні семеро гвардійців, п’ятеро з них – посмертно.

Найвища у державі нагорода мало що змінила в житті цього щирого, сміливого і відповідального хлопця. Менше ніж рік тому він закінчив Національну академію НГУ і отримав лейтенантські погони. Батьки надзвичайно гордилися сином – представником сьомого покоління військових у родині! Чи міг хтось передбачити, як далі складеться їхня доля… Позивний «Гром» як і досі, не цурається найвідповідальніших завдань, турбується про своїх солдатів і вміло керує ними в атаці і в обороні. Протягом перших місяців війни Євгеній здобув колосальний бойовий досвід – бив «орків» як на відкритій місцевості, так і у міській забудові, бачив численні воєнні злочини росіян на кшталт застосування ТОС «Сонцепьок» у населений пунктах і скидання фосфорних бомб, постраждалих від яких він евакуйовував власноруч. Мав справу і з сумнозвісними «кадировцями».

Перейти до вмісту