Сержант – не просто військове звання. Це людина, яка є найближчим командиром для солдата. Саме тому в тернопільському підрозділі 2 Галицької бригади велику увагу приділяють системним тренуванням сержантів. Заняття відбуваються за ключовими напрямками: тактична і вогнева підготовка, топографія і домедична допомога.
У польових умовах сержанти відпрацьовують дії в малих групах, організацію спостереження, підготовку до засідки та вихід з неї, рух підрозділу в бойовій обстановці, роботу в умовах обмеженої видимості, нічні переміщення.
«Ми тренуємо не просто солдатів, які знають, як лягти у траву. Ми готуємо людей, які повинні приймати рішення, вести за собою і не губитися під обстрілом. Кожна помилка – це умовна загибель підлеглого, і ми на цьому акцентуємо. Так формується відповідальність», – розповідає інструктор Юрій Вихопень.
Також проводяться стрільби з різних типів озброєння. Але справа не лише в особистій точності.
«Ми вчимо сержанта керувати вогнем відділення. Він повинен знати, коли варто стріляти, а коли мовчати. Як «гасити» вогневу точку противника, прикривати евакуацію або проводити штурм. Стрільба – це математика, психологія й інстинкт одночасно», – додає Юрій.
Особливу увагу приділяють динамічним вправам: стрільбі з переміщенням, з-за укриття, у парі, зі зміною позицій. Це ближче до реального бою, ніж класичні стрільби на полігоні.
Орієнтування – один із найважливіших і водночас найчастіше недооцінених навичок. Сержанти навчаються працювати з картою, визначати координати, будувати маршрути, читати рельєф і знаходити шляхи в умовах обмеженого доступу до GPS.
«На війні не завжди є «супутник» і «старлінк». Є карта, компас і ти. Якщо сержант не знає, де він, то вже не має значення, скільки в нього патронів. Він не зможе виконати задачу», – переконаний інструктор.
Завершенням блоку стає нічна орієнтувальна вправа. Гвардійці проходять заданий маршрут – у дощ, в тумані або у лісі.
Ще один напрямок тактична медицина. Сержанти вчаться надавати домедичну допомогу під вогнем і в тактичних умовах: зупиняти кровотечу і евакуювати пораненого. Діють за стандартами армії країн НАТО.
«Командир має не тільки знати, як допомогти, а й навчити цього своїх підлеглих. Ми симулюємо поранення в умовах стресу: сирени, вибухи, обмежений час, – усе максимально близько до реалій бою. Бо саме в таких умовах і доведеться працювати», – каже Юрій.
Також сержантів готують до організації надання медичної допомоги в підрозділі: визначення ролей, розподілу аптечок, евакуаційного порядку, зв’язку з медслужбами.
«Сержант – це той, хто вміє чути, бачити, реагувати. Це командир, який працює на землі, з людьми. І якщо сержант сильний, то сильний буде і підрозділ», – підсумовує Юрій Вихопень.
У підрозділі переконані: розвиток сержантів – це інвестиції в ефективність армії. Бо на полі бою багато чого вирішують рішення, які приймають сержанти безпосередньо на місці.
Група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ
