Ранок на Херсонщині розпочинається з тиші. Але ця тиша — оманлива. Кожен квадратний метр, по якому ступає зведений підрозділ розмінування Національної гвардії України, може приховувати смертельну пастку.
У складі підрозділу — інженери-сапери військових частин підпорядкування Південного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Вони не рахують годин на службі, не шукають легких шляхів. Їхнє завдання — зробити землю безпечною для життя, крок за кроком, день за днем.
Поля, ліси, покинуті дороги й узбіччя. Це те, чим щоденно «дихає» їхня робота. Підрозділ працює в умовах постійної небезпеки — нерідко під час виконання завдань сапери потрапляють під артилерійські обстріли чи атаки дронів з боку російських військ. Проте вони не зупиняються. Бо знають — за кожним метром очищеної землі стоїть чиєсь врятоване життя.
«З початку роботи нашого зведеного підрозділу перевірено майже 5 тисяч гектарів територій, знищено 1780 вибухонебезпечних предметів. І лише з початку 2025 року — вже понад 3150 гектарів та майже тисяча боєприпасів, які більше не загрожують людям», — розповідає командир підрозділу розмінування НГУ.
У його голосі — спокій і впевненість людини, яка щоденно керує роботою там, де інші навіть бояться ступити.
Нерозірвані боєприпаси, залишені після бойових дій, становлять серйозну загрозу для життя та здоров’я мирного населення. Серед них особливо небезпечними є реактивні снаряди системи залпового вогню «Град», протипіхотні міни типу ПФМ-1 («Пелюстка») та протитанкові міни ТМ-62.
Реактивні снаряди «Град» калібру 122 мм, що не розірвалися, залишаються вкрай небезпечними. Вони можуть здетонувати при найменшому механічному впливі або навіть без видимих причин, особливо якщо їхній детонатор залишився активним. Такі снаряди часто виявляються на полях, уздовж доріг або поблизу населених пунктів, де вони становлять смертельну загрозу для місцевих жителів та тварин.
Протипіхотні міни ПФМ-1, відомі як «Пелюстки», мають невеликі розміри та зеленуватий колір, що робить їх важко помітними на землі. Вони спрацьовують при найменшому натисканні, що особливо небезпечно для дітей та тварин. Крім того, деякі з них оснащені детонатором відкладеного спрацювання, що може призвести до вибуху через довгий час після падіння.
Протитанкові міни ТМ-62 хоча призначені для ураження важкої техніки, але становлять небезпеку і для людини. Ці міни окупанти встановлювали на дорогах, полях і навіть в населених пунктах. Їхній вибуховий заряд здатен знищити не лише транспортний засіб, але й завдати серйозних пошкоджень навколишнім обʼєктам та людям, що знаходяться поруч.
Сапери не шукають слави. Їхня перемога — це чиста земля. Але коли дивишся, як вони зосереджено працюють під палючим сонцем або в багнюці зими, важко не відчути гордість. Один із нацгвардійців на псевдо Купол ділиться:
«Всю російську зброю, снаряди і міни, які ми тут знаходимо, я знаю на відмінно, і з нею легко працювати. Найважче, це розгадувати загадки, які лишили по собі окупанти. Різні закладки, розтяжки, саморобки, якими тут все утикано. Вони це зробили, щоб вбивати українців. Вони точно розуміли, як мало шансів на те, що на розтяжку на пшеничному полі потрапить військовий. Скоріше за все це буде фермер, працівник або тракторист. І це моя мотивація. Врятувати. Ми знаємо, заради чого тут. У кожному нашому дні — впевненість, що Перемога наближається. І хоч вона дається дорогою ціною — ми свідомо йдемо цим шляхом».
Їхня робота — це не тільки знищення мін і снарядів. Це про відновлення. Про майбутнє. Про те, щоб на звільнену землю знову повернулися діти, родини, життя. Саме тут, у прифронтовій тиші, гвардійці роблять те, що так важливо сьогодні — очищують країну від слідів війни.
І з кожним вибухом, що лунає під контролем сапера, ми стаємо на крок ближче до спокою. До Перемоги.
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ
