Саме на нулі – на Куп’янському напрямку ми дізнавались про історії добровольців, які вже третій рік тримають оборону від російської навали у складі 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України.
Дорога до передової – важка і довга, по бездоріжжю, місцями під прицілом загарбників. Тільки-но доїхали до позицій – бійці ведуть у бліндажі. Військовий Олександр каже, що вперше тримає оборону в таких надійних окопах.
«Удень ідем, на ніч окопуємся, зранку знову продовжували шлях вперед. А зараз вже несемо службу в бліндажах чудових, що збудували хлопці до нас. Дуже їм дякую», – розказує Олександр, пригощаючи запашною кавою.
До повномасштабного вторгнення Олександр викладав математику в одному із Харківських вищих навчальних закладів.
«А зараз стрілець, як і всі – піхота!», – посміхається гвардієць.
Він пішов у військо добровольцем буквально на третій день великої війни.
«Провів заняття, це був, здається, четверг. В п’ятницю провів заняття, а в суботу вже потім зібрав речі і мобілізувався до тієї частини, в якій я проходив службу в 2014 році», – пригадує Вітер.
Олександр пройшов Харківський контрнаступ та Кремінну. Але, каже, під Кліщіївкою було найгарячіше. Саме там йому з трьома побратимами довелося відбивати найважчий свій штурм.
«Ми відстріляли зі своєї позиції всім чим можливо, всі що були в нас заряди на РПГ», – пригадує той бій Вітер.
Пліч-о-пліч з Олександром відбивав ті найважчі штурми і піхотинець Дмитро. Згадує, росіяни їх так щільно обстрілювали під Кліщіївкою, що вони навіть не могли доїхати до позицій побратимів.
«Вибіг з машини, знайшов ямку від прильота, начав її руками поглиблювати, тому що падало дуже близько. Чув дрон наді мною висить, який корегує все це діло. Розумію, що він мене бачить. І один прильот був напевно метрах в 4 від мене. Врятувало те, що я був нижче землі. Чим нижче, тим краще, тим живіше будеш!», – констатує Дмитро.
А одного разу Дмитра врятував його ж приклад – уламок пролетів сантиметрах в 15-ти від голови.
«І коли вже забіг в бліндаж, хлопці кажуть – дивись в тебе діра в прикладі. Я думаю ого – а могла бути в голові…», – гвардієць показує журналістам дірку у прикладі.
Зараз і Дмитро, і Олександр воюють на Куп’янському напрямку – на першій лінії оборони.
«Пруть… Ворог тисне, потроху намагається знайти слабкі ділянки в нашій обороні. Но поки йому це не вдається. Ми робитимемо все для того, щоб і не вдалося. Складно, але ми тримаємося!», – запевняє Вітер.
Олександр мріє, після перемоги знову повернутися до викладання. Зізнається, що пари йому навіть інколи сняться. Але зараз пояснює математику тільки доньці.
Донька Олександра мріє стати медикинею, а її батько щодня на передовій робить все можливе, щоб вона змогла втілити свою мрію у вільній країні.
Відділення інформації та комунікцаії Східного Харківського територільного управління НГУЗа матеріалом телеканалу «Ми-Україна»
