На фронті війни є люди, чиї історії назавжди залишаються в пам’яті. Один з них — механік-водій танка бригади «Червона Калина» Національної гвардії України Павло Лисиця. Його відвага і самопожертва стали прикладом справжнього патріотизму.
До початку повномасштабної війни Павло Лисиця жив спокійним життям у своєму селі. У нього була велика родина: дружина, три доньки, онука. Павло обробляв землю, ростив дітей і мріяв про щасливе майбутнє для своєї сім’ї. Але коли на Батьківщину прийшла війна, він залишив усе і сів за кермо танка, щоб боронити Україну.
На Покровському напрямку, бійці бригади «Червона Калина» щодня стикаються зі штурмами ворога. Павло був механіком-водієм одного з танків. Під час однієї з операцій його екіпаж потрапив під ворожий обстріл. Попри важкі поранення, Павло вирішив залишитися, щоб прикривати відхід своїх побратимів. Він зайняв оборону біля пошкодженого танка і вступив у стрілецький бій із противником.
Його самопожертва дозволила екіпажу залишити бойову машину і врятувати свої життя. Побратими згадують його як людину, яка не знала страху і завжди першою йшла на допомогу.
«Павло завжди був спокійним і впевненим у собі. У найгарячіші моменти він залишався холоднокровним і приймав правильні рішення. Цього разу він зробив більше, ніж міг: ціною власного життя врятував нас», — ділиться побратим на псевдо Лисий.
Інший військовий, на псевдо Бахмут, розповідає:
«Він був справжнім воїном. Його втрату важко усвідомити, але ми ніколи не забудемо, заради чого він віддав своє життя».
Побратими Павла Лисиці, танкісти бригади «Червона Калина», продовжують мужньо нищити ворога на Покровському напрямку. Їхня робота — це не лише помста за полеглого героя, а й вірність обов’язку захищати рідну землю. Кожен день вони доводять, що героїзм Павла надихає їх на нові подвиги.
Вічна пам’ять герою, який до кінця залишився вірним Україні та своїм побратимам.
Група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ
