Повномасштабне вторгнення Віталій зустрів за кордоном. Як згадує чоловік, полишивши роботу в охоронній діяльності, він разом зі своїми друзями поїхав на заробітки до Чехії, щоб накопичити потрібну суму для відкриття власного бізнесу. Пропрацювавши два тижні за кордоном плани змінились, адже в той час російські війська масштабно вдерлись на територію України.
«На момент повномасштабного вторгнення я не мав достатньо коштів для того, щоб повернутись додому, тому довелось чекати першого авансу. В Україну вдалось повернутись лише 4 березня. Приїхавши, відразу відвідав свою дружину, батьків. Наступного дня я подався до військової частини, в якій проходив строкову службу, у 27 бригаду Нацгвардії. Дружина не зовсім хотіла, щоб я повертався з Чехії та йшов на війну. Але у нас є маленька донечка. Що я їй скажу, коли вона виросте?.. Що батько працював десь, коли в країні тривала війна? Та й хто потребуватиме цих грошей, якщо ми програємо?» – згадує перші дні повномасштабного вторгнення гвардієць.
Після долучення до лав 27 Печерської бригади Віталію запропонували приєднатись до інженерно-саперного взводу. Довго не вагаючись, гвардієць прийняв пропозицію, ставши на посаду головного сержанта, а згодом і командира. Пройшовши професійну підготовку в навчальному центрі Бандит, разом із підрозділом вирушив на виконання бойових завдань.
«Один з найтяжчих напрямків на якому довелось побувати – це околиці Кремінної в Серебрянському лісництві. Адже там працювали під постійними артилерійськими та мінометними обстрілами противника. Нам доводилося розміновувати до 800 метрів дороги щодня. Після того, як наші війська пішли на штурм і захопили деякі позиції, ми змушені були розміновувати великі ділянки, які раніше контролював ворог», – розповідає гвардієць.
Після того, як сапери розчистили звільнені території, гвардійці почали працювати у сірій зоні, де видаляли ворожі міни та встановлювали власні. Також, як згадує військовий, вони посилювали безпеку наших позицій, допомагали уникнути проникнення ворожих диверсійно-розвідувальних груп та ліквідувати живу силу противника.
Розповідаючи про розмінування, гвардієць запевняє:
«Розмінування – це більш небезпечний процес, ніж мінування. Сучасні міни пройшли значні модифікації та вдосконалення. Наприклад, протитанкові міни, які раніше реагували лише на тиск ваги близько 350 кілограмів, тепер представляють загрозу навіть для піхоти. Також багато змін сталося у способах їх знешкодження. Під час взаємодії з кожною міною необхідна особлива обережність, оскільки вона може приховувати небезпечні несподіванки».
Під час розмови, Віталій виділив головні риси, якими, на його думку, має володіти кожен сапер. Як зазначає гвардієць, аналітичний склад розуму – основна риса для цієї професії:
«Сапер повинен уважно розглядати кожний свій крок перед тим, як почати роботу зі знешкодження міни чи розтяжки, адже права на помилку попросту немає».
Окрім цього, сапер повинен мати неабияку твердість рук, гарну пам’ять та здатність зберігати холоднокровність у небезпечних ситуаціях. Однак найважливішою якістю сапера, як вважає гвардієць, це його відповідальність.
«Професія сапера буде актуальною навіть після закінчення війни. У деокупованих населених пунктах залишатимуться міни, вибухівка та нерозірвані снаряди, і саперам доведеться працювати ще протягом багатьох років задля їх знешкодження. Моя порада цивільним: якщо ви виявляєте підозрілі предмети, ні в якому разі не намагайтеся чіпати знахідку, а негайно повідомте про неї в поліцію або ДСНС», – зазначив військовий.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
