Цьогоріч до Дня вишиванки військовослужбовці підрозділів Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України розповіли історії своїх сорочок. Для одних це родинна спадщина, для інших –особистий вибір чи подарунок від близьких. Для всіх – оберіг, який вони носять на службі.
Стрілець 11 бригади імені Михайла Грушевського НГУ Владислав Балан говорить про вишиванку як про незламність – про пам’ять, закладену в орнаменті, про силу рідної землі та людей. «Одягаючи військову форму, а поруч – вишиванку, відчуваю особливий зв’язок між поколіннями українців. Колись наш народ так само боровся за право бути вільним, зберігати свою мову, культуру й традиції. І сьогодні ця боротьба триває. Пам’ятаємо, ким ми є і заради чого тримаємо стрій», – наголошує Владислав.
Для старшого солдата 23 бригади «Хортиця» НГУ Катерини Кудінової вишиванка – це частина того, що тримає українців разом. «Вишиванка для мене – символ нашої сили, єдності та української ідентичності, яку неможливо зламати», – каже Катерина.
Головний сержант 19 Миколаївського полку НГУ Костянтин Одежинський носить вишиванку, яку йому подарував побратим, коли переводився до іншої частини. «Разом ми служили ще з 2015 року, а у 2022 зустріли повномасштабне вторгнення, ставши на захист Миколаєва. Пліч-о-пліч виконували завдання, підтримували одне одного, пройшли чимало випробувань. Для мене ця вишиванка – символ пам’яті про братерство і про людей, які залишаються поруч у серці, навіть коли служба й життя розводять нас по різних куточках країни», – згадує Костянтин.
Старший лейтенант 34 Херсонського полку НГУ Тетяна з позивним «Мара» одягає стареньку бабину вишиванку під бронежилет. Для неї ця сорочка – нагадування про дім, про маму, що колись навчала її вишивати, і про мирне життя, яке тепер доводиться захищати зі зброєю в руках. Коли застібає бронежилет, знає, що її охороняє не лише сталь, а й сила роду, закарбована у візерунках.
Помічник військового капелана 19 окремого батальйону НГУ Тимофій Редько береже вишиванку, яку йому власноруч вишила бабуся у Рівненській області. Вона працювала над сорочкою більше пів року і подарувала її онукові на 20-річчя. Цій вишиванці вже майже двадцять років, але Тимофій досі дбайливо одягає її на великі свята. «У кожному орнаменті – її любов, турбота і благословення. Коли беру вишиванку до рук, згадую рідний дім і бабусині руки. Це пам’ять, коріння і частинка родини, яку я ношу біля серця», – каже Тимофій.
Начальниця служби запобігання корупції 34 окремого батальйону НГУ Олена Безух виросла в родині, де вишиванок не було. Сімейні реліквії загубилися у вирі історії. Свою першу вишиту сорочку Олена купила у 2014 році на першу зарплатню. Замість нового смартфона тоді обрала лляну вишиванку з глибоким орнаментом. Коли вперше приміряла її перед дзеркалом у своїй орендованій кімнаті, відчула, як повертається втрачений зв’язок. Із початком повномасштабного вторгнення Олена змінила вишиванку на форму, проте першу свою сорочку береже досі – як знак ідентичності, яку обрала свідомо.
Військовослужбовець 18 окремого батальйону НГУ Владислав з позивним «Ботанік» повернувся додому в лютому 2026 року, після майже чотирьох років ворожого полону. Дружина, яка чекала на нього всі ці роки, зустріла чоловіка з подарунком – вишиванкою, про яку він давно мріяв. Цьогоріч Владислав уперше одягнув її разом із дружиною. Для нього ця сорочка стала символом дому, любові й життя, яке вдалося зберегти попри роки розлуки.
Для тих, хто щодня тримає стрій, вишиванка – це оберіг. Знак приналежності до своєї землі, родини та війська, з якими разом боронять Україну.
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
