Є люди, пам’ять про яких живе не лише в розповідях про бойовий шлях чи державні нагороди. Передусім їх згадують за людяність, щирість і здатність залишатися собою навіть у найважчі часи. Саме таким був старший солдат Денис Баєв – життєрадісний, відкритий і надійний. Він любив музику та подорожі, цінував час із друзями й умів по-справжньому радіти кожному дню.
«Бери від життя все, бо не знаєш, коли настане останній день», – часто повторював Денис. Тоді ніхто з близьких не міг уявити, наскільки болісно пророчими стануть ці слова.
Військова служба була для нього не випадковим рішенням, а свідомо обраним шляхом. З дитинства Денис мріяв стати військовослужбовцем, беручи приклад із батька. Після строкової служби він ненадовго повернувся до цивільного життя, однак згодом зрозумів: його місце – у строю. Денис підписав контракт із Національною гвардією України та пов’язав своє життя із захистом держави.
Повномасштабне російське вторгнення він зустрів у Маріуполі – місті, якому судилося стати одним із головних символів української незламності. Від перших днів оборони Денис разом із побратимами стримував переважаючі сили противника. В умовах безперервних обстрілів, оточення та гострої нестачі найнеобхіднішого захисники міста продовжували виконувати бойові завдання.
Під час одного з боїв гранатометний розрахунок, у складі якого діяв Денис, першим пострілом уразив головну машину ворожої колони та зупинив її просування. Прикриваючи гранатометника, Денис знищив двох окупантів, завдяки чому українські воїни змогли втримати позиції. Це був лише один із бойових епізодів його оборони Маріуполя – щоденної боротьби, у якій ціна кожного рубежу вимірювалася людськими життями.
Коли оборона міста зосередилася на території металургійного комбінату «Азовсталь», Денис залишався поруч із побратимами. Під постійними авіаційними ударами й артилерійським вогнем він до останнього виконував поставлені завдання. Для нього це було не прагненням слави, а відповідальністю перед тими, хто стояв поряд, і перед країною, яку він присягнув захищати.
17 травня 2022 року Денис Баєв разом з іншими оборонцями залишив територію «Азовсталі» та потрапив у російський полон. Відтоді для його рідних почався інший бій – довгі тижні невідомості й очікування бодай короткої звістки. Вони вірили, що Денис витримає і зрештою повернеться додому. Та ворог не залишив йому такого шансу.
У ніч з 28 на 29 липня 2022 року життя Дениса Баєва обірвав умисний російський теракт в Оленівській колонії. Перебуваючи в полоні та бувши позбавленим будь-якої можливості захистити себе, він отримав поранення, несумісні з життям. Росіяни не змогли здолати Дениса в бою, тому вбили його беззбройним, порушивши основоположні норми міжнародного гуманітарного права.
Коли оборона міста зосередилася на території металургійного комбінату «Азовсталь», Денис залишався поруч із побратимами. Під постійними авіаційними ударами й артилерійським вогнем він до останнього виконував поставлені завдання. Для нього це було не прагненням слави, а відповідальністю перед тими, хто стояв поряд, і перед країною, яку він присягнув захищати.
Побратими згадують Дениса не лише як мужнього воїна, а насамперед як людину, яка навіть посеред війни не втратила здатності підтримувати інших. У найважчі хвилини він знаходив потрібні слова, міг розрядити напруження жартом і ніколи не залишав товаришів наодинці з труднощами. Його поважали за відповідальність, відкритість і готовність підставити плече. Для багатьох він став справжнім другом, на якого можна було покластися за будь-яких обставин.
Один із побратимів Дениса переконаний: саме таким його й повинні пам’ятати – добрим, щирим і життєрадісним. Людиною, яка завжди приходила на допомогу та берегла тих, хто був поруч. Якби сьогодні Денис міг звернутися до друзів і побратимів, він, напевно, сказав би: «Бережіть себе і не геройствуйте. Життя дорожче».
За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Указом Президента України №358/2024 від 19 червня 2024 року старшого солдата Баєва Дениса Андрійовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Державну нагороду сина отримав його батько – людина, чий приклад колись допоміг Денисові обрати шлях військового.
Денис Баєв любив життя і вмів цінувати його, але в час найбільшого випробування став на захист України. Він гідно пройшов крізь пекло оборони Маріуполя та «Азовсталі», залишився вірним присязі й побратимам, витримував жахи російського полону. Його життя обірвав цілеспрямований теракт держави, яка виявилася безсилою перед мужністю беззбройних полонених. Денис назавжди залишиться щирим другом, надійним побратимом і незламним українським воїном, яким пишатиметься країна.
