Владислав Козирєв є «обличчям» 15 бригади оперативного призначення Національної гвардії України імені Героя України Богдана Завади, якій дали назву «Кара-Даг».
Сьогодні публікуємо розповідь про те, як для пана Козирєва почалось повномасштабне вторгнення росії та про його участь у бойових діях спекотного березня-2022.
За особисту мужність і героїзм, що були виявлені під час виконання бойового завдання під час оборони нашої держави на Запорізькому напрямку майор Владислав Козирєв нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.
«24 лютого о четвертій ранку прийшло оповіщення – терміново прибути до частини, по дорозі встиг почитати новини – так дізнався про початок широкомасштабного вторгнення. Війна на сході України триває вісім років. І було очікування, що рано чи пізно вона стане більш масштабною. Можливо, тому і не було якогось особливого шоку чи стресу. Скоріше – відчуття невизначеності», – говорить гвардієць.
У військовій частині Владислав почав робити звичні для нього речі – отримувати зброю, спорядження, першочергові вказівки командування.
«Саме під час цього вторгнення мій перший бойовий досвід був на початку березня 2022 року, коли я виїхав старшим резервної групи військової частини 3029. Ми виїхали в населений пункт N і мали не допустити прориву противника в напрямку Запоріжжя. Як тільки ми під’їхали до цього села, нас почала масивно «накривати» ствольна артилерія. І з пів на восьму вечора до четвертої ранку наступного дня обстріл не припинявся», – ділиться спогадами Владислав.
Щільні обстріли повторювалися перші чотири дні, проте безпосередніх бойових зіткнень не було. За цей час гвардійці встигли обладнати бойові позиції й були готові зустрічати ворога.
«Перший вогневий контакт у нас стався, коли ворожа диверсійна група з шести-семи бійців вночі натрапила на наш спостережний пункт. Окупанти змогли підібратися до наших воїнів доволі близько, тому що в спину нам дув сильний вітер, і почути щось було складно. Хлопці прийняли бій, коли до противника залишалось 15-20 метрів, і змогли самостійно відбити атаку. Один наш боєць-контрактник отримав тоді поранення», – розповідає майор Козирєв.
Противник відійшов, а по нескореному спостережному пункту відпрацювала реактивна артилерія. Втрат у групі не було, тільки одному гвардійцю посікло уламками бронежилет.
Нацгвардійці трохи змістили свою викриту позицію, посилили її додатковими підрозділами. Наступної атаки противника довго чекати не довелось.
«На цей раз атакуючих було значно більше, а їх озброєння – важче. Зав’язався інтенсивний стрілецький бій, який тривав більш як три години. Ворога підтримували танки та БМП-2. Наш спостережний пункт опинився під потужним перехресним вогнем, можливостей відійти в оборонців не було – а у нас не було можливостей добратися до них. Ми запросили підтримку артилерії – і отримали її. Після вогню наших «богів війни» противник відступив. У нас були втрати, але, завдяки професіоналізму бійців, ці втрати не були катастрофічними. Особлива дяка молодому офіцеру з позивним Лебідь. Він, перебуваючи на спостережному пункті, фактично самостійно приймав рішення під час бою, якісно розпорядився наявними силами та засобами», – згадує гвардієць.
Коли скінчився стрілецький бій, по спостережному пункту нацгвардійців продовжила відпрацьовувати техніка окупантів. Водночас побратими із ЗСУ, які підтримували гвардійців, втратили мінометний розрахунок. По позиціях мінометників вдарив танк, фугасний снаряд пролетів поряд із бійцями, але влучив у дерево, яке знаходилося поряд з їх позиціями. Двоє хлопців загинули, двоє отримали важкі поранення.
«Я з командиром роти Збройних Сил України висунулися на наш обстріляний спостережний пункт, щоб оглянути позицію та забрати техніку і озброєння, які залишилися. А також поповнити нашим оборонцям запаси боєкомплекту. Весь цей час не припинявся танковий обстріл. Ми виконали місію і вийшли у зворотному напрямку, до наших основних позицій. Ці шістсот метрів по лісосмузі ми подужали хвилин за сорок – постійно залягали, ховаючись від рясних «приходів». Коли ми майже досягли мети, поруч зі мною розірвався танковий снаряд. Його уламок потрапив мені у стегно. Відразу стало зрозуміло, що перебита кістка. Проте я знаходився у шоковому стані й не відчував поранення. Тоді наш командир кінологічного взводу з позивним Мір освітив мене ліхтарем і виявив, що рана сильно кровить. Відразу зафіксували ногу, наклали турнікет, вкололи знеболювальне та почали евакуацію. Було вже темно, тому евакуація проходила пішки – можливостей для техніки заїхати на позиції не було. Хлопці несли мене у спальному мішку два з половиною кілометри, на дорогу пішло десь три години», – розповідає Владислав.
Так завершився перший від початку повномасштабного вторгнення рф бойовий виїзд гвардійця Владислава Козирєва. Завдяки зусиллям всіх військових, які брали участь у тих подіях, вдалося зупинити ворога, звести надійні оборонні укріплення та в подальшому стабілізувати фронт.
Група інформації та комунікації Південного ОТО
