Ярослав, Олександр та Євгеній працюють в одному екіпажі мобільно-вогневої групи 19-ї бригади Північного ОТО. Менеджер з продажу напоїв, спеціаліст з освітлення театральної сцени та будівельник у цивільному житті, а під час війни – командир екіпажу, кулеметник та навідник.
Олександр почав готуватися до повномасштабної війни з росією ще у 2021 році. Для цього пройшов навчальні збори на Сумщині в територіальній обороні. Згадує Олександр Ленчик:
«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення я працював в Києві, пішов у військкомат, і 28 лютого 2022 року вже був у військовій частині. Я розумів, що тоді всі майже були готові йти, але ж в мене був певний базис, певні навички поводження зі зброєю. Сказав колегам: хлопці, ну я хоча б вмію її тримати, а ви куди підете?».
Ярослав закінчив військову кафедру в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, у цивільному житті був менеджером з реалізації напоїв в одній з поширених в Україні мереж. У 2023 році долучився до Сил безпеки й оборони.
Мені зателефонували з військкомату та запросили на співбесіду. Як офіцер запасу, я пройшов психологічний тест і мобілізувався до лав Нацгвардії», – розповідає старший лейтенант Ярослав Сіроштан.
Євгеній Федоренко вже вдруге став на захист України. Ще у 2015-2016 роках він проходив військову службу у 53-й механізованій бригаді імені Володимира Мономаха ЗСУ, і вже тоді отримав перший досвід роботи у системі протиповітряної оборони на радянській ЗУ-23-2. У перші дні повномасштабної війни долучився до Сил безпеки й оборони.
Батьківщина в небезпеці, треба було йти», – коротко пояснює він.
Усі вони прийшли з цивільного життя, різних професій, але об’єднанні однією метою – захистити Україну від російських окупантів.
Наприкінці 2022 року ворог почав активно застосовувати ударні безпілотні літальні апарати типу «Shahed» для атаки території України. Необхідність швидко реагувати на використання нового типу озброєння змусила Сили безпеки й оборони створювати мобільно-вогневі групи, як одну з ланок протиповітряної оборони. Вони й досі виконують завдання з прикриття важливих державних об’єктів та критичної інфраструктури.
Спочатку це були стаціонарні вогневі групи, потім з нас формували мобільні вогневі групи», – розповідає Олександр.
Постійні зміни у ворожій тактиці застосування ворожих БпЛА спонукали військових шукати ефективні рішення для протидії їм. Саме тому, як зазначають бійці, вони постійно освоюють нові види озброєння та вдосконалюють навички володіння додатковим технічним спорядженням.
Спочатку ми використовували РПК, ПКМ, ПКТ (радянські види кулеметів – прим.) Згодом отримали американський кулемет Browning M2, а зараз працюємо з турецьким Canik M2», – ділиться навідник Євгеній.
Під час однієї з масованих повітряних атак у вересні цього року гвардійцям вдалось знищити ворожу ціль. Зазвичай саме темна пора доби – час роботи мобільно-вогневих груп, адже найчастіше ворог атакує вночі.
Виявили «шахед» на низькій швидкості й на низькій висоті. Почали по ньому працювати. Спочатку підбили мотор, від нього почали йти іскри. Після того попали вже у бойову частину – і він вибухнув у повітрі, десь на відстані у півтора кілометра від нас», – розповідає Ярослав.
Коли ціль з’являється у секторі ураження вогневої групи, бійці мають акустично та візуально її зафіксувати. Після цього навідник супроводжує БпЛА та надає вказівки кулеметнику для знищення ворожого об’єкту.
Я вирахував випередження, відпрацював і після попадання вже добивав його більш точково. На цю ціль пішло приблизно 50 набоїв», – розповідає кулеметник Олександр.
Успішне знищення повітряної загрози підіймає адреналін та мотивує на подальшу ефективну роботу.
Коли ми збили його, була радість. Дуже хороший настрій був», – згадує командир групи Ярослав.
Гвардійці добре усвідомлюють, що їхня бойова робота убезпечує мирне населення від повітряних загроз.
Треба працювати далі, щоб знищувати усі цілі», – додають хлопці.
Командна робота – запорука успіху.
Шляхом того, що ми довго працюємо в одній команді, один одного розуміємо з півслова. Це впливає як на швидкість роботи, так і на якість», – ділиться Олександр.
Гвардійці радіють успіхам побратимів як своїм. Усі екіпажі підтримують одне одного, а конкуренція, якщо й існує, то між кулеметниками, на рахунку яких не одна знешкоджена ціль, жартома розповідають бійці.
Також постійно обговорюємо між собою причини, якщо не вийшло знищити ціль під час обстрілів. Робимо висновки й далі працюємо ефективніше», – зазначає командир екіпажу Ярослав.
Взаємозамінність серед екіпажів мобільно-вогневих груп також є перевагою.
Кожен один одного може підмінити в будь-який момент. Як навідник може стати за кулемет, так і я можу стати старшим групи у потрібний момент», – додає кулеметник Олександр.
Таким чином, жодна з ланок не випадає, навіть, якщо хтось з частини команди у відрядженні або на навчаннях.
Зараз під час масованих повітряних атак України, коли ворог застосовує комбіновані удари з використанням сотень ударних БпЛА, дронів-приманок, крилатих ракет та балістики, мобільно-вогневі групи залишаються вагомою частиною ешелонованої протиповітряної оборони.
Як на мене, мобільно-вогневі групи є ефективними. Ми, можна сказати, добиваємо те, що не перехопили дрони-перехоплювачі. І те, що не може знайти по радарах авіація», – вважає командир екіпажу Ярослав.
Попри те, що неможливо забезпечити стовідсоткового результату під час відбиття повітряних атак, спільна щоденна робота різних підрозділів протиповітряної оборони Сил безпеки й оборони України – необхідність, яка рятує життя громадян.
Відділення комунікації Північного Київського ТУ
