На початку повномасштабної війни Арсенію було 23. Він пішов на фронт добровольцем, тоді як рідна мати виїхала до росії й називала сина «нацистом».
У квітні 2023-го, рятуючи побратимів під час боїв у Серебрянському лісі, боєць Слобожанської бригади «Скіф» потрапив у полон. Його шлях пролягав через табір для військовополонених, комендатуру, «душогубку» в Луганську та Свердловську виправну колонію.
— Пересування — тільки “ластівкою”, їжа — за 3–5 хвилин, туалет — дві хвилини. За кожне українське слово били. Лікар вчився зашивати поранення прямо на полонених, — згадує Арсеній.
Росіяни не віддавали офіцерів на обмін, та після 27 місяців нелюдських умов його все ж повернули. Момент перетину українського кордону він пам’ятає до дрібниць, а зараз гвардієць проходить реабілітацію, лікується, займається іпотерапією та готується повернутися на передову.
— Як я можу кинути хлопців у тому пеклі? Ні, я просто не можу собі цього дозволити морально! — каже він.
Повну версію інтерв’ю з нацгвардійцем дивіться за посиланням:
Пресслужба Східного ТУ НГУ
