Усі свої перемоги на татамі син присвячує загиблому батькові. Одинадцятирічний харків’янин Микита не припиняв тренуватися навіть під щільними обстрілами в напівоточеному місті. До спорту хлопця заохотив тато, який з початком великої війни став до лав Нацгвардії.
Як пам’ять про батька, який загинув в боях на Луганщині, мотивує до перемог, а спорт допомагає пережити втрату – дізнавались журналісти національного телеканалу «Інтер».
У цей спортзал батько привів Микиту, коли хлопцеві було 4 роки. Щоб мотивувати сина, і сам записався в секцію.
«Він нікуди не йшов, казав: “Піду з татом”. А тато в нас до 5-ї працює. А секція для малюків там о першій годині дня. І тоді він зривався з роботи і йшов, щоб повести дитину на боротьбу», – пригадує Анастасія Коробка, дружина Ігоря Коробки.
Зараз Микиті одинадцять. Тренується він п’ять разів на тиждень. Це бій за звання чемпіона Харківської області.
У цьому поєдинку переміг Коробка Микита і посів перше місце.
У хлопця вже є медаль чемпіона України. А торік він виборов 2-ге місце на Чемпіонаті світу в Польщі. Конкурентів у харківському спортзалі у Микити вже практично немає.
«Ні, ну, пару конкурентів є», – після бою уточнює чемпіон України з джиу-джитсу Микита Коробка.
«Є? А сьогодні вони будуть?» – цікавляться журналісти.
«Так, але я з ними дратися не буду. Вони в другій ваговій категорії», – пояснює Микита.
Щоб отримувати такі результати, Микита не припиняв тренуватися навіть у 2022, коли Харків щодня обстрілювали з артилерії.
«Ми у підвальних приміщеннях весь час не припиняли тренування. У 2022 році у нас в залі переселенці із Салтівки, десь 200 осіб. І діти тренувалися разом з переселенцями в одному залі. Дуже наполегливий, сильний спортсмен, бойовий, дуже технічний, грамотний. Це наша маленька зірочка», – розповідає заслужений тренер України з комбат Дзю-Дзюцу Олександр Надєїн.
Скільки виборов медалей, спортсмен уже не рахує. Поряд зі своїми береже і татові нагороди.
«Це татова медаль, він також брав участь у змаганнях. Це татова медаль з футболу, це теж татова медаль з футболу», – розповідає Микита вже дома, де на стіні вивішені всі медалі хлопця та його батька.
Ігор Коробка заохочував до спорту всіх дітей у своєму дворі. Під час пандемії збирав малечу, щоб грали в футбол. Коли в Харкові пролунали перші вибухи, чоловік з друзями захищав свій район від мародерів. Згодом добровольцем пішов у Нацгвардію.
«Він приходить і каже: треба збиратись. Я йому кажу: “Куди? Ну, як ми, Микито?” Його це не зупинило. Ні, говорить, я піду. Якщо всі будуть морозитись, хто тоді піде. З таким успіхом до нас прийде ця росія, і ми будемо жити під росією. Я цього не хочу», – пригадує Анастасія Коробка, дружина Ігоря Коробки.
Про війну Ігор багато не розповідав, відбувався жартами. У 23-му році під Кремінною на Луганщині гвардієць загинув.
«І плакала, плакала, плакала. Потім думаю: треба Микиті сказати, що захищаючи нашу землю, тато загинув. Микита не вірив. Почав йому писати, телефонувати, той не відповідав», – говорить Анастасія.
Пережити втрату батька хлопцю допомагає спорт.
«Микита спочатку трошки був пригнічений. Ну, а згодом почав наполегливо тренуватись, старатися. Він дуже сильний хлопчик. Всі перемоги він присвячує Ігорю», – пояснює заслужений тренер України з комбат Дзю-Дзюцу Олександр Надєїн.
Побратими-гвардійці теж не забувають про сина та дружину полеглого воїна.
« Ось Ламборгіні, подарували також з військової частини » , – Микита показує журналістам конструктор, який йому подарували побратими полеглого батька.
Цьогоріч Микита знову збирається на Чемпіонат світу, що відбудеться в Іспанії. І впевнений: переможе. І повісить нову медаль поруч із батьковою посмертною нагородою – орденом “За мужність” третього ступеня.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
