Чути від сина, як він ним пишається — справжня втіха для гвардійця 5-ї Слобожанської бригади Сергія з позивним Лом. До Національної гвардії чоловік прийшов добровольцем. За рік дослужився від рядового до офіцера. За бої в Кремінній на Луганщині нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Бойові побратими розповіли, за що поважають командира, а він сам — як ставиться до “ухилянтів” та який, за рахунком, бліндаж будує за роки великої війни.
Як важливо облаштувати позиції Сергій з позивним Лом знає з власного досвіду. На фронті доброволець Лом понад два роки. Не всидів удома і з трьома неповнолітніми дітьми, коли російські окупанти розпочали повномасштабне вторгнення в Україну.
«Воюємо за майбутнє моїх дітей і щоб вони вже не воювали. І щоб не бути диванним експертом. У нас багато їх зараз», — пояснює Сергій, чому пішов добровольцем до Нацгвардії.
Маючи спортивне минуле — займався боротьбою, навіть йому, важко дався вишкіл гвардійців перед бойовими виходами. З часом — не раз подумки дякував за години виснажливих навчань.
«Важив десь 110 кг. Після підготовки – 87 кг. Ось так – важко було, важко …», — ділиться Сергій спогадами про курс молодого бійця.
Перші бої на Харківщині застали Сергія влітку двадцять другого року. Гвардійці майже сімдесят діб, попри чисельну перевагу ворога у живій силі та техніці, тримали оборону під Балаклією.
«Розвідка доповідала, що в Балаклеї понад 100 одиниць техніки стояло. А у нас тоді озброєння ще не було багато. Були автомати, гранати, РПГ, декілька танків та БМП потім дали», — пригадує Лом часи боїв на Харківщині.
Державною нагородою — орденом «За мужність» третього ступеня Сергія нагородили за оборону Кремінної на Луганщині. Виснажливі ворожі атаки та втрата бойових побратимів — не ті спогади, якими радо ділишся.
«Коли ми просиділи 5 діб і вже набої закінчувались… Якби ще раз вони накатились, тоді б, мабуть, все скінчилось. Позиції здавати ніхто не збирався – хлопці стояли до кінця. Прийшла зміна нас поміняли – ми були дуже раді бачити наших побратимів: з БК, з водою прийшли», – пригадує Лом.
Та як разом з бойовим побратимом зупинили ворожий БМП Сергій все ж таки розповів:
«Ми його збоку так з моїм побратимом – він його перший побачив, а я був у шанцях, і була заряджена РПГ – я вискочив і шмальнув, а потім артою його накрили».
Гвардієць впевнений, що зробив правильний вибір, ставши добровольцем. Батьківське серце тішиться, коли діти ним пишаються. А теща, навіть, перед сусідами вихваляється.
«Син говорить, що я в нього – найкращий батько! Донька – вона вже доросла – ніяковіє, обіймає — папуля, цьомкає. Жінка кожного разу говорить, що я найкращий, що вона мене дуже кохає, а теща у мене всім сусідам розповіла, що я Герой», – розповідає Лом.
Не злякався наш герой відповідальності, й коли торік – у лютому – отримав офіцерське звання.
«Як командиру ми йому довіряємо, адже він піднявся з рядових. Усе він знає, усе вміє. Коли треба бути вимогливим, він вимогливий. Коли хлопцям треба на зустріч піти, «увал» вибити на день народження – він піде та доб’ється за кожного бійця!», – каже про Сергія побратим Дмитро на позивний Масляниця.
Сергій — звичайна людина. Мріє добудувати будинок, жити там разом з коханою дружиною, бачити, як його діти дорослішають та створюють власні родини у мирній, незалежній Україні.
Відділення інформації на комунікації Східного ТУ
