Для гвардійця з позивним Дрон повномасштабна війна почалася з пів року життя в окупації на Харківщині. Він пережив нестачу продуктів, погрози російських військових, допомагав українським захисникам інформацією, а після звільнення свого села долучився до Національної гвардії України. Сьогодні Дрон – помічник кулеметника 5 Слобожанської бригади «Скіф» і служить на рідній Харківщині.
24 лютого 2022 року Дрон поїхав у Чугуївський район, щоб забрати батьків. Повернутися вже не зміг: за ним підірвали міст, почалися бойові дії, а населений пункт опинився під контролем російських військових.
Я якраз поїхав за батьками і потрапив в окупацію. Коли їхав, за мною підірвали міст. І тут якраз з’явилася російська техніка. Відходу вже не було – розпочалися бойові дії. Я зрозумів, що все, назад дороги немає. Треба залишатися з батьками», – згадує військовослужбовець.
Перший час родині допомагали запаси продуктів, однак поступово вони закінчувалися. Через бойові дії та небезпечні дороги доставити допомогу було складно. Місцеві підтримували одне одного продуктами, а Дрон на велосипеді перевозив їжу для своєї родини.
Потім почалися скрутні часи. Треба було якось виживати. У лісі почалися гриби, бо пішли дощі. От на цьому і вижили. У сусідки була корова, вона допомагала молоком. Люди одне одному допомагали, чим могли. Бо іншого варіанту просто не було», – розповідає Дрон.
Перебуваючи в окупації, чоловік намагався допомагати українським військовим. За його словами, кілька разів він проходив через небезпечні ділянки до позицій українських захисників та передавав інформацію про ситуацію в окупованому селі.
Рази три через мінні поля ходив до наших військових. Йшов і допомагав інформацією, якою міг. Знав, що це небезпечно, але треба було якось допомагати», – говорить військовослужбовець.
Одним із найнебезпечніших епізодів окупації стала спроба російських військових змусити Дрона співпрацювати з ними. За словами гвардійця, йому запропонували очолити місцеве господарство, а після відмови погрожували розстрілом. Уникнути цього вдалося через обстріл: російські військові отримали наказ змінити місце перебування та залишили його посеред поля.
Згодом небезпека дісталася безпосередньо до його родини. Дрон згадує, як російські військові відкрили вогонь у їхній бік, коли сім’я перебувала надворі.
Кулі летіли над головами. Я дуже злякався за дитину. У такі моменти вже взагалі не думаєш, що буде з тобою. Ти тільки дивишся, де дитина, чи всі живі, куди її сховати», – згадує гвардієць.
У вересні 2022 року до села повернулися українські військові. Після шести місяців окупації Дрон вирішив долучитися до війська.
Після звільнення я вже розумів, що просто сидіти осторонь не можу. Я бачив, що відбувається, і знав, що війна нікуди не поділася», – розповідає військовослужбовець.
Наприкінці 2022 року він розпочав службу у 3 бригаді оперативного призначення «Спартан» НГУ та виконував завдання на Запорізькому напрямку. У 2025 році перевівся до 5 Слобожанської бригади «Скіф», щоб повернутися на Харківщину.
Сьогодні Дрон служить помічником кулеметника. Те, що під час окупації було для нього незнайомим звуком у небі, тепер стало частиною бойової роботи – підрозділ протидіє FPV-дронам та іншим повітряним цілям.
Я люблю своє рідне місто Харків. Хочу його боронити. Я тут народився, тут моя родина. Я знаю ці місця, знаю, за що ми воюємо. Тому для мене важливо бути саме тут», – говорить гвардієць.
Його близькі залишаються в Харкові. Саме родину Дрон називає однією з головних причин продовжувати службу.
Родина в Харкові. Вона дає сили триматися. Коли важко, коли є обстріли, коли щось відбувається – думаєш про них. Розумієш, заради кого ти все це робиш. Хочеться, щоб вони були в безпеці, щоб дитина росла у вільному місті, щоб більше ніколи ніхто не прийшов до нас і не сказав, як нам жити», – підсумовує Дрон.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
