У 2015 році Олександр Іванченко добровільно став на захист України. Після підготовки вирушив на Донеччину, де пройшов своє бойове хрещення. Отримавши поранення у бойових діях під час АТО, гвардієць звільнився та повернувся до цивільного життя, але з початком повномасштабної війни не зміг стояти осторонь і вдруге став до лав НГУ.
Перші місяці на фронті стали для нього справжнім випробуванням. Разом із побратимами він не лише виконував бойові завдання, а й допомагав місцевим жителям – доставляв воду та продукти людям, які залишалися під обстрілами.
За роки служби Олександр неодноразово зазнавав поранень. Одне з найважчих отримав, коли група, прокладаючи лінію зв’язку, потрапила на мінне поле. Попри це військовослужбовці спочатку завершили виконання завдання, а вже потім евакуювалися.
Після завершення служби він повернувся до цивільного життя. Але 24 лютого 2022 року, побачивши російську авіацію над Миколаєвом, знову взяв до рук зброю та приєднався до 19-го Миколаївського полку Національної гвардії України.
У 2024 році Олександр вирушив на Запорізький напрямок. Каже, що за роки війна суттєво змінилася – тепер головну загрозу становлять безпілотники.
Під час одного з бойових виходів FPV-дрон залетів просто до укриття. Вибух поранив військовослужбовця, однак завчасно облаштований захист урятував життя всій групі. Навіть після поранення Олександр допомагав евакуйовувати побратимів і передавати позиції підрозділу, який прибув на заміну.
Після повернення він пройшов тривале лікування та реабілітацію. Частина уламків досі залишається в його тілі.
На запитання, що допомагає не втрачати сили, Олександр відповідає без роздумів:
«Побратими. Саме вони не дають опустити руки. Коли поруч люди, які пройшли з тобою через найважчі випробування, завжди знаходяться сили рухатися далі».
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
