Командувач Національної гвардії України генерал-майор Олександр Півненко дав ексклюзивне інтерв’ю інформаційному агентству «Інтерфакс-Україна», у якому розповів про полонених нацгвардійців, ситуацію на фронті, потреби підрозділів, мобілізацію, захист неба та критичної інфраструктури.
ПОВЕРНУТИ ВСІХ
— Ми побачили, наскільки важливо для хлопців поспілкуватися з Вами, обійнятися…
— До звільнених з полону має приїжджати керівництво. Знаєте, ще важче морально – спілкуватися з рідними безвісти зниклих. Через дві години вони чують відповіді на свої питання, вже більш-менш заспокоюються, а ти місця собі не знаходиш, бо все пропускаєш через себе.
90% військовополонених НГУ – це були військовослужбовці «Азову». Більше чотирьох років сидіти там – така собі історія.
— По кількості звільнених з полону станом на зараз можете уточнити?
— Більше половини наших бійців, які перебували у полоні, за результатами усіх обмінів ми вже забрали.
— Російські війська окупували ЧАЕС у лютому 2022 року, взявши в полон майже 200 українських нацгвардійців, які забезпечували безпеку об’єкта. Скільки з них звільнили?
— Майже всіх. Трьох військовослужбовців залишилось повернути.
— Є сподівання на те, що повернемо всіх наших полонених до умовно якихось перемовин з РФ?
— Наскільки знаю і розумію, якщо будуть перемовини, то одна із умов – спочатку обмін “всіх на всіх”.
Тому що ми це все знаємо: “половина на половину” – і все загубиться. А є люди, які там, у полоні, з 2014 року сидять. Як потім дивитися в очі людям, з якими я спілкувався, щось казав, обіцяв – а ми не виконали ці обіцянки? Та й люди в полоні стільки не витримають.
— Скільки по часу звільнені з полону знаходиться тут, на реабілітації?
— Місяць, а потім хтось йде на ВЛК, хтось дивиться по своїм проблемам, які є, і вже вирішує. А проблем зі здоров’ям дуже багато, – наших полонених не годують нормально, ставляться зовсім не так, як ми до полонених ворогів.
Там до наших людей відносяться дуже, дуже й дуже погано і не пускають ніякі міжнародні організації нормально, щоб вони зафіксували таке відношення.
Проблеми війни – це зрозуміла історія. Проблеми безвісти зниклих ми розуміємо, чому так відбувається, проблеми загиблих – теж розуміємо. А от такі проблеми як звільнення з полону треба вирішувати, тому що їх можливо вирішити.
А далі вже будемо у військовому плані давити, робити так, щоб противник не просувався – це наша основна задача.
ТЕХНОЛОГІЇ, ДРОНИ І ПІЛОТИ
— Війна призвела до стрімкого технологічного прогресу і класичні методи перейшли на другий план. Якою бачите перспективу подальшого розвитку цієї дронової боротьби?
— Дронів вже настільки багато, і з їхньої сторони, і з нашої, що будь-які рухи практично неможливі. Або можливі з великими втратами. Тобто, треба побудувати активну оборону на дронах.
Звісно, класичні методи бойових дій потрібно залишити – танки, артилерія, снайпери, водолази. Якщо втратимо інструкторів – втратимо можливість швидко відновлюватися.
Дрони – це електроніка. Немає гарантії, що ворог завтра не розробить таку собі електромагнітну бомбу, яка повипалює плати і всі безпілотники попадають, години на дві-чотири, наприклад. А за цей час танкові колони противника встигнуть глибоко зайти.
Тож маємо берегти всіх наших фахівців, які воюють з 2022 року.
Задача піхоти станом на зараз – знайти, утримувати визначені ділянки, це реальний контроль території і маркер. Далі вилітає дрон і завершуємо роботу з ворогом на дроновому рівні.
Якщо дрон виконає свою задачу – піхотинець не буде в контакті з противником. Так само ним можна і вести розвідку з позицій – вилетіти і подивитися, чи є якийсь рух. У нас піхоти не так багато, тому треба цей радіус збільшувати.
— Як оцінюєте технологічні спроможності у НГУ зараз?
— В цілому потрібно розвиватися технологічно в будь-якому випадку. Ми зараз вже дістаємо до Донецька, перекрили трасу до Маріуполя, побили сильно ворогу логістику – працюють «Омега», «Азов», «Хартія» по своїх напрямках, добиваємо на відстані понад 100 км.
На тактичному напрямку ми вже збагатилися: у нас є багато пілотів і розвідників. І зараз вже мало хто бере на радіоуправлінні дрони, всі хочуть на оптоволокні. А раніше було ж навпаки. Розумієте, як швидко змінюється все.
Але кількість засобів, які застосовуються, збільшується. Кількість пілотів росте в прогресії: за цей рік ми збільшимо їх кількість у 5 разів.
Відповідно, росте і кошторис. Раніше ми застосовували 25 тис. засобів на місяць, а зараз вже у 2-3 рази більше – і це тільки за півроку! Розумієте, яка швидкість?
І також додам, що з червня 2024 року стартувала наша програма по збиттю дронів-розвідників. Станом на зараз, за 2 роки, ми знищили понад 30 тисяч різних типів дронів. Починали з одного підрозділу, а зараз більше 20 підрозділів цим займається.
— Водночас є така неприємна історія як російський дрон «Молнія», на який військові постійно жаліються.
— Так, зараз ми по «Молніях» працюємо – вони нам дошкуляють дуже сильно. Зроблені з нічого, але несуть на собі мінімум 10 кг бойової частини.
В Родинському (Покровський район Донецької області) вже жодної будівлі немає – все знищили КАБи і «Молнії». І як там тримати позиції? Частину території втрачаємо, але це в першу чергу щоб не втратити людей, тому потрібно переміщувати позиції.
Боремося з цими «Молніями», з мультироторними дронами. Ударний FPV-дрон з елементами штучного інтелекту Bumblebee розривається нормально, ударний дрон Hornet та FP-2, який працює на понад 100 км – це хороші засоби для для корпусу.
— Хотілося б ще пару слів про роботизовані комплекси. Чи розділяєте думку, що за допомогою НРК можна перекрити принаймні третину піхоти?
— Ні. Навіть логістичні НРК на покровському напрямку противник знищує дронами. Якщо на позицію прилетить дрон або КАБ – НРК знищить і противник піде далі. Зараз піхотинець – так само повинен бути на позиції, щоб не запустити противника.
— Можете розказати про операцію щодо дронового контролю неба над Донецьком та Маріуполем?
— Це буде масштабуватися, бо це хороша стратегія. Я взагалі думаю, що там, де ми будемо стояти – 100 км закриватимемо спокійно. Противник вже нічого з цим не зробить насправді. Ми будемо збільшувати кількість наших пілотів на оперативну глибину і набагато більше знищувати логістику ворога. Чим більше засобів – тим краще робитимемо.
— В цьому контексті напрошується питання логістики Криму.
— По Криму працюють Сили безпілотних систем, Мадяр. Вони добре знають, що роблять. Можу тільки сказати: додавлюйте максимально.
Перекриємо ворогу логістику так, що буде їм дуже важко. Вони нам на фронті логістику теж ріжуть на 20-30 км, ми це розуміємо, з цього і виходимо. А вони, оскільки не можуть протиставити значущого на фронті, б’ють по цивільних, по енергетиці.
— Міністр оборони Михайло Федоров заявляв про стратегічну ціль – знищення 50 тис. російських військових на місяць. Це взагалі реально?
— Думаю, так. 30 тисяч плюс ми вже закрили. Це залежить від інтенсивності їхніх штурмових дій: якщо будуть більше йти, то у нас достатньо засобів знищити їх. Зараз вони так щільно не «лізуть», лише по окремих напрямках. Тобто, це не та цифра, що завтра-післязавтра буде, але в принципі це можливо. Це математика.
Але я думаю, що вони не підуть штурмами, а будуть нарощувати дронову складову, робитимуть ставку на дрони, а не на піхоту.
КОРПУСИ НГУ ТРИМАЮТЬ ДЕСЯТКИ КІЛОМЕТРІВ ФРОНТУ
— Власне, цікаво почути вашу думку про зміни, які відбулися у НГУ з нашого останнього інтерв’ю?
— Корпуси вже стали працювати як ми і хотіли – на оперативному рівні. Тобто, бригади виконують свої задачі на тактичному рівні, корпуси – на оперативному рівні. Бачать свої задачі, ведуть розвідку до 100 км. «Омега» працює, спільно виконуємо задачі із Службою безпеки по дальніх польотах.
Військовий потенціал Нацгвардії розвиваємо: створили полки безпілотних систем в кожному корпусі, штурмові полки. Якщо кажемо про «Хартію», то там виконують завдання й іноземці – колумбійці. Нормально показують роботу.
На харківському напрямку «Хартія» добре виконує свої завдання – штурмовими полками і полком безпілотних систем. Результат бачимо по тій же операції із деблокування Куп’янська.
Також в кожному корпусі створені додатково артилерійські бригади. Спочатку у нас була окрема артилерійська бригада, вона показала, як треба працювати, а зараз нарощуємо цей напрямок. Тобто, і в цьому масштабуємося.
Якщо підсумувати за всіма напрямками, ми вже закриваємо своїми корпусами десятки кілометрів фронту.
— Фактично вже більше року минуло з моменту переходу на корпусну систему. Чи вийшло все як планувалося, чим ви пишаєтеся?
— Я задоволений. Як командувач Нацгвардії, я бачу, що мої корпуси стоять, Редіс (командир 1-го корпусу НГУ «Азов», Герой України бригадний генерал Денис Прокопенко – ІФ-У) і Корнет (командир 2-го корпусу НГУ «Хартія» Ігор Оболєнський – ІФ-У), ефективно виконують задачі.
Ті прохання, що від них є, наприклад, логістичні, ми закриваємо. Броньовані авто, квадрацикли, озброєння, БпЛА, снарядами допомагаємо (155-мм і реактивні «Гради»), тобто навіть в нинішніх умовах ми нормально працюємо. І немає вже такої історії, що я їздив по різних точках вирівнювати ситуацію, коли виникали провали у бригад у моменти активних штурмів противника.
Зараз їх об’єднали, всі бачать, що роблять їхні сусіди, відчувають плече сусідів. Тобто всі знаходяться в підпорядкуванні командира корпусу, виконують поставлені задачі. Ніхто ж не ставить задачу дійти до Донецька, образно кажучи. Це нормальні поточні задачі – нарощування і посилення, розуміння, що відбувається, щоб не втрати управління. Все. Основана задача – це активна оборона і зневілювати просування противника. Якщо ми будемо тримати так позиції успішно , наприклад, протягом року, то повірте, противник сам вийде з пропозиціями.
ГАРЯЧІ ТОЧКИ
— Ви вже згадали частково ситуацію на фронті. Що можете сказати про найгарячіші точки, де працюють ваші корпуси?
— Тримаємо Родинське, попри тиск ворога. Задачі стоять чіткі: знищувати піхоту противника, різати його логістику і триматися, наскільки це можливо. Але найголовніше – збереження людей. Військові там свої задачі виконують, стоять на позиціях місяцями. Є розпорядження головнокомандувача замінювати людей кожні 2 місяці. В принципі ми майже на всіх напрямках це розпорядження виконуємо, де дозволяє обстановка. Не скрізь і далеко не завжди це можливо, і питання, знову ж таки, про збереження життя бійців. Вихід і захід на позиції – досить небезпечний момент.
— По Покровському напрямку загалом які прогнози?
— Тримаємося і нищимо противника наскільки досягає наша артилерія і дрони. Це те, що я можу сказати за свої підрозділи.
— А в районі Костянтинівки ваші хлопці залучені?
— Там, наскільки я знаю, проводиться активна оборона, контрдиверсійна боротьба. Є підрозділ «Омеги», який виконує задачі вже місяці три. Зараз стало важче, ворог підтягнув більше дронів.
Скажу так: там своя специфіка, Главком цю проблему знає і над нею працює.
— Яка ситуація на Сумщині?
— Все без суттєвих змін, крім прифронтових сіл і безпосередньо міста Суми. Місто страждає постійно від ворожих дронів, артилерії, нищиться залізнична інфраструктура, енергосистема.
— А Харківський напрямок як можете оцінити? Чи є у нас там певні успіхи?
— Я був там нещодавно, спілкувався з нашими військовими, які проводять визначені дії. Вони бачать ситуацію позитивно, що в них вийде виконати деякі поставлені головнокомандувачем ЗСУ задачі. Це комплексна робота, яка спрямована на посилення цього напрямку.
Але основна проблема – це, як вже казав головком, росіяни активно застосовують тактику «тисячі порізів». Нам потрібно діяти на багатьох напрямках, а резервів не так багато. Тому ставка на технології.
— Чи є у вас, скажімо так, стриманий оптимізм щодо фронту?
— Важко, але є оптимізм. За свої підрозділи взагалі не переживаю. Я впевнений в їхній стійкості, що вони будуть триматися, поки це необхідно, і поки вони розумітимуть, що це потрібно.
— А чи є запит у інших підрозділів на те, щоб, скажімо так, вчитися і наслідувати практики «Азову» і «Хартії»? Пам’ятаємо, що командири Третього армійського корпусу ЗСУ і Другого корпусу НГУ «Хартія» підписали меморандум про співпрацю, аби розробити спільні програми підготовки особового складу.
— Є запит, так. Зміни є. Не так швидко, як хотілося б. Проводив «Азов» навчання з американцями, із 7 корпусом ДШВ (Вперше в історії 1-й корпус НГУ «Азов» і 7-й корпус швидкого реагування ДШВ ЗСУ провели спільні командно-штабні навчання за підтримки Групи сприяння безпеці України (SAG-U)). З ДШВ у нас хороша співпраця, з керівником постійно знаходимося на зв’язку. Головнокомандувач ЗСУ теж дає вказівки, ми їх виконуємо. Навчання – це основне, воно має бути на високому рівні.
БІЛОРУСЬ І ПРИКОРДОННЯ
— Чи вбачаєте наразі загрозу з боку Білорусі? Це більше історія про ДРГ?
— Основна задача ворога – розтягнути наші сили, щоб швидше проходити вглиб території. Але для цього теж потрібні сили – знайти 70 тис. військовослужбовців, які зможуть діяти – то хай спробують. А ми будемо пробувати, щоб вони їх не знайшли.
Російський центр спеціального призначення «Сенеж» працює у прикордонні, працює на чернігівському напрямку. Не впевнений, що вони так швидко організуються, адже в рф певні проблеми на Покровському напрямку – бо багато їхньої піхоти знищуємо.
— Ваші бійці беруть участь у безпекових заходах на прикордонні, про що можна сказати?
— Так, ми на прикордонні разом із іншими Силами оборони. Там в цілому зараз все стабільно. На Сумщині наші підрозділи стоять в обороні, на Чернігівському напрямку. Більше звертаємо увагу на безпілотну складову, бо маємо постійно літати безпілотниками 24/7 і моніторити прикордоння.
Скажу так, якщо є пересторога, що противник планує виходити на півночі нашої країни – чернігівський або чорнобильський напрямок. Ми до цього готові. 2022 рік тут вже не повториться.
— А чи все ще обговорюється «придністровський сценарій»?
— Не вірю в такий сценарій. Я б не радив вступати в цю війну ні білорусам, ні Придністров’ю, у нас вже є можливості зробити так, щоб вони взагалі забули про свої плани.
РЕКРУТИНГ ТА МОБІЛІЗАЦІЯ
— Дуже цікаво дізнатися, чи після створення корпусів люди стали більше йти до вас? Все ж таки єдині практики і стандарти мають значення.
— Все одно основну задачу вирішує мобілізація. Рекрутинг є, люди йдуть. Навіть по людях мені стало легше після переходу на корпуси. Не кажу, що достатньо в повному обсязі, але набагато легше. У 2026 році значно зменшилися внутрішні переміщення, які були, наприклад, в минулому році. Робимо поповнення витримано.
Десь це питання перекривається іноземцями. Десь молоді люди прийшли по рекрутингу – цього достатньо. Десь треба підсилитися, бо новий напрямок, то ми вже переміщуємо мобілізованих, які закінчили підготовку в навчальних центрах. «Азов» і «Хартія» розвивають свій напрямок БЗВП. І тут питання в інструкторах. Ми відправляємо наших інструкторів туди для обміну досвідом, на ротаційній основі залучаємо інструкторів «Азову». Постійний обмін йде. За кордоном підготовку не припиняємо. Підготовка йде і за кордоном – це вже підготовка за різними спеціальностями.
Якщо людина навчена, то у неї і проблем не буде. І є різні бригади, різні люди. А 75-80% – це мобілізовані. Я не кажу, що це погано підготовлені люди. Вони насправді прийшли воювати і вже виконують задачі, отримали певні звання і певні посади. Ми працюємо, щоб це було краще.
— Ви згадали про колумбійців. Як у НГУ взагалі із залученням іноземців?
— В основному, це колумбійці, вони в 1-му і 2-му корпусах. Для них потрібен іспаномовний командир і чітке роз’яснення задач – тоді вони їх добре виконують. Інколи ми змішуємо їх з нашими підрозділами. Вони впевнені, що працюють не самі по собі.
НЕ ВСІ ЛЮДИ ЗАТОЧЕНІ НА ВІЙНУ
— Не можу не спитати про СЗЧ. Чи є це серйозною проблемою для Нацгвардії?
— Є проблема із СЗЧ, звісно. З навчальних центрів у нас за весь час війни пішло в СЗЧ 4%. Це взагалі ні про що. З пунктів тимчасової дислокації, там де люди збираються і знають, що вони завтра виїжджають умовно на Покровський напрямок, – найбільше. Там немає охорони, контролю серйозного – тому що це хати якісь, домівки на відстані 100 або 50 км від лінії бойового зіткнення. Там, де менше контролю, там люди і йдуть в СЗЧ. Медичні заклади військові залишають не так часто.
За весь час війни у нас в СЗЧ пішло кілька тисяч бійців, з них 45% ми вже забрали до себе. Тобто, кожного третього-другого ми повертаємо. Робота налагоджена, хоча, звісно, хотілося б її і покращити. В цілому у нас немає критичної проблеми із СЗЧ. Тому я кажу всім: приходьте до нас в Національну гвардію. Якщо ви хочете бути пілотом – то ви будете пілотом, і літайте собі спокійно.
— А який відсоток СЗЧ серед тих, хто хоче перевестися? Бо є відомий соцмережах жарт, що можна перевестися з НГУ в ЗСУ, але навпаки – ні.
— Основний відсоток СЗЧ – 70% і більше – це люди, який переживають, що їх відправлять туди, де вони загинуть. Особливо, якщо це ті, наприклад, хто стояв в обороні на Сумщині. Але з ними працюють командири, є допідготовка, ми відправляємо туди хлопців з «Азову», вони стають впевненіші – і все нормально.
Потрібно командирам проводити роботу зі своїми людьми. В бою це краще налагоджено, а у тих, хто приймає бойові дії ротними, взводними групами, не завжди є ця робота. Хоча ми вже і з цим працюємо: відправляємо командира частини, хай їде в свою ротну групу, навіть якщо вона знаходиться в корпусі «Азову» чи «Хартії», і проводить роботу зі своїми людьми. Тому що це його люди. Редіс і Корнет теж проводять роботу з людьми, хай і командири будуть дотичні, – бачать, де їхні люди знаходиться, що вони роблять, які їхні потреби.
У нас люди діляться на два типи: які пройшли бойові дії і які не пройшли їх. От хто пройшов, той і розуміє.
Вкрай важлива робота командира зі своїми підлеглими. Робота командира відділення, взводу, роти, батальону і робота командира бригади з командирами батальйону – якщо ця ланка вибудована, то підрозділ вважається сильним. Якщо ні – ми втрачаємо управління підрозділом.
— Є ще і суто людський фактор.
— Великою мірою. Я знав, що буде війна, і пішов в спецпідрозділ, я хотів воювати. А люди, які, наприклад, займалися бізнесом – у них взагалі інше бачення. І хтось каже: давай воювати. А він не може. Він боїться пострілів, боїться смерті. Це теж нормально. Деякі бояться, а потім на БЗВП знайомляться з якоюсь групою і цією групою йдуть у підрозділ.
РЕФОРМА І ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ
— Як ви ставитеся до інновацій армійської реформи із підвищенням зарплат, системою грошових винагород, контрактами з чіткими термінами служби?
— Для мене важливим є грошове забезпечення бійців, про це на робочих нарадах і говоримо. Людина не повинна отримувати 20 тис. грн зараз, це має бути сума в $1,5 тис., яку має військовослужбовець країн НАТО, який тільки прийшов на службу. Питання в тому, що ми багато коштів витрачаємо на засоби, а на гідну зарплату військовим потрібно десь знайти кошти. Впевнений, що це питання вирішується на серйозному державному рівні і буде результат.
— Чи вірите Ви, що на нинішньому етапі війни покращення ставлення до бійців і підвищення грошового забезпечення військового змотивує людей служити?
— З часом це можливо. Допускаю, що через рік при нормальних умовах і нормальному підході прийде переосмислення бачення служби.
Є люди, які взагалі не хочуть воювати. А є люди, які просто бояться, дуже переживають, що їх одразу заберуть у штормовий підрозділ і вони загинуть.
Але розподіл на тих, хто хоче воювати і тих, хто не хоче воювати, не працює – або ми всі захищаємо свою країну, або ми всі програємо війну. А противник не буде вибирати, воював ти чи ні: зрадників не люблять ніде. І це знають ті, хто залишився в Криму. На жаль, ми пішли не зовсім тим шляхом в питаннях мобілізації, але будемо це вирішувати.
— А що можете сказати про можливі терміни демобілізації?
— Якщо сьогодні припинення вогню по лінії бойового зіткнення, то через рік піде демобілізація. Ті люди, які призвалися на службу в 2022 році, будуть першими, потім, через певний час, десь за пів року, підуть ті, які в 2023 році прийшли служити. А якщо одразу демобілізувати 700-800 тис. – то хто ж залишиться на позиціях? Плюс є умови нових контрактів і часткового звільнення військовослужбовців за цими умовами.
Демобілізація – важлива історія, але при певних умовах.
ДОПОМОГА І ВИКЛИКИ ДЛЯ ЄВРОПИ
— Наскільки суттєвою є міжнародна допомога, зокрема, в дроновому забезпеченні?
— Звісно, нам завжди не вистачає дронів. Ми розростаємося, працюємо з міжнародними партнерами – з американцями, норвежцями, німцями, латвійцями, литовцями. З усіма країнами, якими можемо, будемо працювати, щоб вони нас забезпечували і допомагали нам. Тому що насправді ми, Україна, є щитом. Я не хочу щоб це все перейшло в практичну площину для європейських країн. Нехай уже ми закриємо питаннями із росіянами. Але Європа має нам допомогти.
Повірте, російська армія дуже змінилася за ці роки, вдосконалила оснащення і тактику, Європі буде важко – у них немає 5-річного бойового досвіду, а у нас він є. І люди там не готові та з досвідом.
Вони ж будуть воювати класично: взвод, рота. Маємо приклади, коли приїжджали зі своїми пілотами на навчання і що робили з натівськими підрозділами? І це були навчання.
СИЛЬНІ СТОРОНИ ВОРОГА
— Говорячи про ворога – якими Ви бачите його стратегічні та тактичні переваги?
— У ворога є літаки, є різні ракети – Іскандери, Калібри. Є і «Шахеди». Це серйозна складова, але ми з цим працюємо. Особливо, з «Шахедами» покращується ситуація, з перехоплювачами. У нас в Нацгвардії постійно збільшується кількість груп-перехоплювачів. На окремих напрямках ми маємо великий відсоток збиття. Ми вийшли на рівень, що іноді понад 10% «Шахедів» збиваємо. Такого ніколи не було. Це все працює за рахунок перехоплювачів. Впевнений, що ця цифра буде рости, будемо збивати все більше і більше.
Також перевага ворога – КАБ, стратегічна авіація. До цього треба дійти і нам.
Щодо ППО – партнери допомагають нам. Зараз є дуже багато програм, і міністр оборони з президентом роблять все, щоб наростити спільне виробництво, є розробка балістичних ракет. Працюємо в цьому напрямку.
Робимо дрони, крилаті ракети, але треба дійти і до рівня балістичної ракети і літаків. Літаків з нормальними радарами і нормальними ракетами. Коли ми до цього рівня дійдемо, ми зможемо знищувати літаки противника, зможемо обрізати їхню стратегічну складову. Впевнений, що ми ще щось розробляємо і через певний час воно спрацює. Ми будемо опиратися ще сильніше і сильніше, ми не програємо цю війну.
— Наразі відсутність у ворога Starlink дає нам значну перевагу. Чи можемо ми втратити цю перевагу, вийти на паритет, коли РФ запустить на повну свій аналог «Рассвет»?
— Та ну, ні. Ви знаєте, скільки супутників літає для підтримки «Старлінка»? Тисячі! А скільки росіяни своїх запустять? Паритет – це нереально, точно не сьогодення і навіть не найближчі 5 років.
Ну, в когось одного, командувача Генштабом, буде цей «Рассвет», – для фронту і всієї армії, яка знаходиться на території України це не забезпечить той супутниковий зв’язок, який ми маємо завдяки Starlink. Тому тут ми не втратимо перевагу.
— Якими бачите наші найнагальніші потреби на сьогодні?
— От що нам дійсно потрібне – то це літаки і балістичні ракети. Нам потрібне нарощувати ППО – щоб ми виготовляли свої комплекси і свої ракети. Має бути своє виробництво – на всіх напрямках.
Звісно, нам потрібні системи зв’язку, свої супутники. Розуміємо, що цей противник у нас назавжди, то треба до цього готуватися, готувати нашу країну до того, що ми вже будемо як Ізраїль.
Дрони ми свої маємо, забезпечуємо ними і бачимо, що це працює. Ви ж бачите, яка у нас різноплановість дронів, сотні видів на оперативному рівні. 20 різних видів – це тільки те, що я бачив за останній час на фронті. Так само і з ракетами потрібно. Ми можемо це зробити. Ми багато чого можемо. У нас є плани і є можливості.
— А чого не вистачає: грошей, політичної волі?
— Політична воля точно є, вона є у кожного керівника за напрямком, я це бачу і знаю. Наша задача – зупинити цю війну на своїх умовах, не на умовах противника, і забезпечити нашим дітям майбутнє. Наші діти мають жити у вільній європейській Україні.
ЗАХИСТ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
— Нацгвардія посилила захист і охорону Чорнобильської АЕС та зони відчуження. Як на сьогодні оцінюєте захищеність об’єкту?
— Наші підрозділи там 24/7. І це вже не ті підрозділи, які були на початку війни – зараз там люди з бойовим досвідом. Там є підрозділ з корпусу «Азов», бойові командири і безпілотна складова, яка постійно нарощується.
Я туди постійно виїжджаю, не хочу, щоб ми там щось втратили з поля зору. Тож нарощуємося і нарощуємося.
— А загалом по критичній інфраструктурі ми вже зробили роботу над помилками?
— Багато серйозних захисних споруд будується, повірте. Ми зі свого боку, де потрібно, виставляємо перехоплювачі, зенітно-ракетні комплекси, нарощуємо радіоелектронну розвідку. Це масштабна задача на рівні держави.
НАЦГВАРДІЙЦІ ЯК ЧАСТИНА СУСПІЛЬСТВА
— Як Ви особисто ставитеся до правопорушень, скоєних нацгвардійцями?
— Якщо бійці продають зброю і так «заробляють» – хай ними ДБР займається, інші правоохоронні органи.
Ви ж розумієте, військові – це відображення нашого з вами суспільства, а люди різні бувають. І це стає проблемою командира.
— Перевищення повноважень при закупівлі техніки – доволі поширене явище.
— Командири корпусів працюють на забезпечення оборони, але ж є ще і логістичні питання, і по цих напрямках мають бути сильні спеціалісти, щоб не потрапити в халепу, щоб командир не вліз в проблеми із законом. Закупівлі – це найскладніше. Перевищення ціни на дрони, неперевищення, а в ЄРДР все це вже є.
Так, хтось десь нахабніє, а десь і нормальні люди, яких зачепило. Ці моменти дуже важливі, бо війна нічого не списує. І після фронту будуть розбиратися, дивитися, хто що робив, закупляв, не закупляв і відповідатимуть командири, які виконували задачі 24/7.
ПРО МАЙБУТНЄ
— Уявімо, війна завершується. Чи змінюється функціонал Нацгвардії?
— Наші функції залишаються незмінним. Стабілізаційні операції – робота з поліцією, СБУ, контрдиверсійні заходи. Можливо, ми не будемо стояти по лінії розмежування, а будемо працюватимемо у містах, як це раніше робили.
— А ви особисто себе в майбутньому де бачите? Політику не розглядаєте?
— Я не займаюсь ніякими політичними історіями, мені це не цікаво. Я вмію воювати. Наразі це головне.
Пресслужба НГУ за «Інтерфакс-Україна»
