З перших днів повномасштабного вторгнення солдат Валентин Юрійович Нараєвський обрав шлях воїна, ставши живою легендою української піхоти. Його бойовий шлях у складі 22-ї окремої механізованої бригади ЗСУ розпочався у самому пеклі – під Бахмутом. У серпні 2022 року на східній околиці міста, коли ворожі сили прорвали оборону, Валентин разом із чотирма побратимами прийняв нерівний бій у напівзруйнованій будівлі. Навіть коли троє товаришів були поранені, а самого Валентина засипало цеглою після влучного пострілу ворожого танка, він, попри важку контузію, вибрався з підвалу. Разом із єдиним вцілілим побратимом вони тримали фланги, доки не скінчився боєкомплект, а потім, зібравши бійців, Валентин першим пішов у контратаку, відбивши позиції. Лише під час боїв за Бахмут він особисто ліквідував близько 30 штурмовиків.
Його відвага знову проявилася в Авдіївці у лютому 2024 року. В умовах повного оточення, під постійними атаками «білим фосфором» та хімічною зброєю, підрозділ Нараєвського понад два тижні тримав оборону коксохімічного заводу. В задимлених цехах та підвалах Валентин знищив 10 окупантів та 2 одиниці техніки, до останнього підіймаючи бойовий дух товаришів і допомагаючи пораненим. Навіть трагічна загибель рідного брата на фронті не зламала його волю: маючи законне право на демобілізацію, Валентин залишився у строю, перейшовши до 23 окремої бригади «Хортиця» НГУ, щоб продовжувати справу свого роду.
Весна 2025 року стала часом нових подвигів Валентина на Дніпропетровщині та Донеччині. У лютому біля Райполя він майстерно знищив ворожу групу з гранатомета MATADOR, а в березні під мінометним вогнем штурмував лісопосадки, особисто ліквідувавши ще 7 окупантів. Валентин був не лише воїном, а й незамінним розвідником: він здобував трофейну зброю та критично важливі дані ворога, які дозволяли нашій далекобійній авіації нищити бази окупантів у глибокому тилу.
Свій найвеличніший подвиг Валентин Нараєвський здійснив 28 березня 2025 року під Покровськом. Отримавши травму під час масованого обстрілу FPV-дронами, він відмовився від евакуації, аби прикрити відхід важкопоранених побратимів. Один проти двох штурмових груп, що налічували понад 15 осіб, Валентин прийняв свій останній бій. Протягом тридцяти хвилин він майстерно змінював позиції, ведучи вогонь із гранатомета та стрілецької зброї, впритул знищивши шістьох ворогів. Він виграв час, який став ціною життя для його товаришів.
Валентин загинув як справжній Герой, залишивши по собі пам’ять про непереможну силу людського духу. Його ім’я назавжди вписане в історію України, а його п’ятимісячний син зростатиме з гордістю за батька, який став щитом для мільйонів українців. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Указом Президента України №187/2026 від 24 лютого 2026 року солдату Нараєвському Валентину Юрійовичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
