Кияни, які їдуть Дарницьким мостом з лівого на правий берег, бачили його постать не раз. На фоні кольорів державного прапора на муралі зображений спецпризначенець «Омеги». Однак, мало хто знає, що прототипом цього зображення став діючий спецпризначенець 5 окремого загону спеціального призначення ЦСЕ “Омега” на псевдо Грізлі.
«У загін я пройшов відбір не з першого разу. Це було наприкінці 2018 року. Я тоді не дотягнув по фізпідготовку. Хоча під час спарингу мені добряче перепало. Я потім підтягнув фізичну форму і спробував ще раз. І ще раз нормально отримав на спарингу. Тоді дуже звертали увагу на те, як ти себе поведеш після спарингу, чи дотягнеш не до кінця і чи не відмовишся».
До середини 2022 року Грізлі був водієм броньованої техніки. Під час ООС спільно з побратимами з загону залучався на завдання. Як водій бронемашини брав участь під час штурмових дій у Великій Новосілці. Його автомобіль йшов першим, як прикриття для групи спеціального призначення. Пізніше він був на операціях у Павлівці. Там групи спеціального призначення виконували задачі по зачистці населеного пункту.
«Я давно хотів потрапити в групу спеціального призначення. І саме повномасштабне вторгнення мене переконало у тому, що саме там мені місце. Так співпадало, що я постійно вивозив на задачі одну і ту ж групу. Я зустрічав їх із задач. Їхав з ними, вони завжди дуже емоційні після виконання завдань, стільки історій, стільки пережитих емоцій і я хотів бути причетним до цього не лише як водій, а і як людина яка була з ними поруч. Звернувся саме до командира групи і він сказав, що візьме мене в команду. Але навіть тоді я не вірив, що це станеться. Пройшло кілька тижнів і після однієї з задач приїхав командир загону і сказав: «Ти в групі»».
Рішення піти саме у ту групу для себе пояснює Грізлі тим, що дружба, яка виникає у тісному колективі, дає впевненості не лише в команді, а й у якості виконання завдання.
«Я бачив цього командира, я бачив як він побудував роботу в групі. Ще тоді я йому сказав, що хочу бути у групі, бо я впевнений у ній: щоб зі мною не сталось, поранення чи загибель, мене група витягне. Ну і не варто приховувати, я реально хотів ось цього «двіжу» Такого, який є тільки у групах спеціального призначення під час виконання бойових задач. Я хотів не задавити ворога машиною, а попрацювати по ньому з гвинтівки».
Перша задача з групою – це Авдіївка. Тоді Грізлі працював з протитанкових засобів. Спочатку працював з Javelin, пізніше пройшов навчання для роботи з «Іглою».
«Чесно, тоді був такий час, попри те що війна, час якогось піднесення. І перша мрія з якою я їхав на фронт після навчання – це з «Ігли» збити російську «сушку» (російський винищувач, – авт.). От прям була у нас на двох з побратимом така мрія. Вона не здійснилась. Тепер у мене лишилась одна мрія – щоб закінчилась війна».
Перші штурмові дії у складі групи для Грізлі були у Серебрянському лісництві. Далі була Сумщина та Покровський напрямок.
«Немає такого, щоб я запам’ятав свій перший штурм, або окремо запамʼятав якусь задачу, щоправда, завжди йшов з думкою аби не спіймати паніку і щоб нікого не втратити. Запамʼяталося як вперше чув ворога, десь в 15 метрах від себе. Це якраз і була моя перша вилазка у складі групи. У густоті лісу тоді не особливо можна було побачити росіян, але їх добре було чути. Тоді відпрацьовували по них як по зайчиках».
Окрім того, що Грізлі був бойовою одиницею в групі, він був і звʼязківцем. Саме його завданням було по прибуттю на точку виконання задачі забезпечити групу стабільним звʼязком зі штабом.
«Звʼязок під час виконання – це наше все. Це наші вуха, завдяки яким ми знаємо про все, що відбувається навколо. Це наш шанс на евакуацію, це наш звʼязок зі світом, якщо можна так сказати. І я знаю, що окрім того, що. Я маю працювати з групою, моєю зоною відповідальності є і те, щоб мій командир і уся група мала стабільний зв’язок і інформацію. Під час роботи на Сумщині, чомусь мені це особливо запамʼяталося, була дуже інтенсивна робота і ворог по нас відпрацьовував, ми по ворогу працювали, а ми без звʼязку. І нагоди просто немає десь зачепити антену. Ми з командиром, від будинку до будинку, перебіжками шукали як винести антену. Зачепили її вже під час підльоту прямо на нас ворожого дрона. Багато моментів ставалось але з часом все стирається з памʼяті».
Грізлі розповідає, що немає такого поняття, як відсутність страху. Ти однаково можеш боятись коли ідеш на перше завдання, і на тридцяте.
«Я дивився на побратимів, вони завжди були впевненими у собі. Я думав, якщо вони не бояться іти, то чому я маю боятись. Внутрішній, десь захований страх є завжди, однак він ніколи не має оволодіти тобою чи зайняти перше місце серед усіх твоїх думок».
Мабуть, ситуація, під час якої Грізлі отримав своє поранення, і є найкращим підтвердженням його слів. Під час виходу на бойове завдання Грізлі травмувався. Це сталось під час артилерійського обстрілу. Тоді він думав, що це звичайний забій. З величезною вагою він продовжив рух з групо, відпрацював по ворожих позиціях і тільки на шляху назад зрозумів, що нога травмована більше ніж він думав. Нога була зламана у двох місцях, частково надірвані сухожилля.
«Ми тоді зробили усю роботу. Зачистили. По темноті повертались назад, нас вели дрони але я вже йшов мабуть з останніх сил. Під час ще одного артобстрілу я вже бігти не міг. Я не стверджую, що кожен має так робити, чи якийсь героїчний вчинок. Але на той момент я настільки зміг акумулюватись і не міг залишити побратимів. Для мене спецпризначенець це той, хто пройшов з побратимами задачі і той, хто проявив себе під час них. Не пішов назад, не здався. Тоді я його приймаю для себе як побратима. Зараз багато хлопців приходять, стараються, тренуються. Молодці. Це похвально. Але я всеодно чекаю, як вони покажуть себе на війні».
Пресслужба НГУ
