НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

Молодший лейтенант Ярослав Баіс (псевдо «Август»), заступник командира 1-ї роти 1-го батальйону ОЗСП з роботи з особовим складом військової частини 3057 Національної гвардії України.

Гвардієць «Август» родом з Одеси, вкінці вересня 2016 року розпочав свій військовий шлях у спецпідрозділі, приїхавши для проходження курсу молодого бійця. З початку Майдану хлопець був учасником проукраїнського руху в Одесі, над якою тоді нависла загроза розвитку того ж сценарію, що створив й нинішні псевдореспубліки на Донбасі. Та завдяки таким активістам, як «Август», місто вдалося відстояти.

У дитинстві він хотів стати військовим, любив історію, виріс на фільмах про війну, але коли настав час вибирати, куди вступати, армія перебувала у занедбаному стані. Тому «Август» вирішив навчатися на економіста. Після закінчення університету він одразу ж почав збирати документи, щоб долучитися до «Азову».

«Чому саме цей підрозділ? Тому що там служило багато знайомих і друзів. Декілька знайомих не повернулися з поля бою – це «Акела», «Кутуз», «Козак» (бійці, які загинули під час Павлопіль-Широкинської наступальної операції 10-15 лютого 2015 року – ред.). Тому питання, куди йди служити, у мене не виникало, це було само собою зрозуміло. Три місяці я проходив КМБ і 29 грудня 2016 року потрапив до 1-ї роти 1-го батальйону ОЗСП «Азов», – розповідає «Август».

Перший же бойовий виїзд новоприбулих бійців відбувся вже через тиждень після того, як вони приїхали з курсу первинної підготовки (раніше називали КМБ – курс молодого бійця).

«Не скажу, що це були бойові у повному сенсі цього слова, особливих бойових зіткнень не було, стріляли дуже рідко. Але для розуміння, що таке війна, він був дуже корисним, наприклад, в плані організації побуту. Навички, здобуті на курсі молодого бійця, відпрацьовували на практиці. Вчилися копати, правильно вести спостереження за допомогою приладів нічного бачення, тепловізорів. Була змога у більш-менш безпечних умовах відточити знання і вміння, у нас був досить спокійний ВОП (взводний опорний пункт – ред.), на якому можна було освоїтись і відпрацьовувати все на складній місцевості, без нагляду інструктора», – пригадує боєць.

Потім був виїзд до Мар’їнки і Красногорівки у 2017-му. Ротація ж «Августа» на Світлодарській дузі тривала з січня до червня 2019 року. Він згадує, що після новини про те, що скоро підрозділ поїде воювати, всі перебували у піднесеному настрої.

«Судячи з формулювання, яке до нас донесли, стало зрозуміло, що все серйозно. Був певний момент цікавості, як все проходитиме. На той час я вже почав навчатися на офіцера на військовій кафедрі і цікавився організаційними моментами – як саме проходить ешелонування, як передислокувати великий підрозділ чисельності батальйону з одної точки України в іншу за декілька днів. Це техніка, майно, правильна організація на місцях, щоб солдати нічого не забули і так далі. Бойове злагодження пройшло добре, незважаючи на сильний холод, ми виконали програму бойової підготовки у повному обсязі».

19 січня 2019 року підрозділ «Августа» заїхав у Зайцеве. Погодні умови – сильний мороз і вітер – ускладнювали освоєння на позиції та інженерні роботи. Однак, за словами «Августа», ці всі негаразди нівелювалися дружніми стосунками у колективі, де всі один одного підтримували. Перші два тижні «азовці» обживалися, вчилися працювати зі складним та незвичним рельєфом місцевості (адже на Приазов’ї переважають рівнини, а на півночі Донецької області – горби, терикони, глибокі балки та яри). А вже 3 лютого ворог зазнав перших втрат під час ротації підрозділу на передовій. «Август» перебував у групі, яка знищила одного противника.

«Тоді була моя з побратимом зміна копати, ще двоє бійців чергували. Раптом ми почули досить гучну розмову з боку позицій противника. Часто вітер доносив якісь звуки звідти, але цього разу можна було розібрати кожне слово. Прибіг побратим, який увесь час спостерігав, і сказав, що група окупантів йде дорогою за 300 метрів від нас. Ми спершу не повірили – білий день, троє чоловіків ідуть у повний зріст, спокійно розмовляють, мов на прогулянці. Без касок та бронежилетів, але з автоматами, у російському пікселі. Досі не розумію, що ними керувало – можливо, алкоголь чи наркотики. Тоді я вперше побачив ворога в обличчя. Під час позиційної війни можна кілька років воювати і не бачити противника, не мати підтвердження своєї роботи. А тут не в бінокль, не в «тепляк», а своїми очима бачиш ворогів, які воюють проти нас. У мого побратима в руках був автомат. Якусь секунду чи дві промайнула думка, що робити. Але все було очевидно – ми на війні, ось противник, 300 метрів – не дистанція для рівня нашої бойової підготовки. І мій побратим відпрацював флешем (здвоєний постріл – ред.). Окупант впав. Це був перший ліквідований «Азовом» ворог на Світлодарській дузі. Група евакуації двічі висувалася, щоб його витягнути, але їм це не вдалося через щільний обстріл. Під час другої спроби вони могли його витягти, але забрали лише його автомат і куртку, щоб ми не знайшли документи і не отримали чергових доказів, що проти нас воюють російські найманці. Такий чисто радянський підхід – автомат важливіший, ніж людина».

Коли загинув боєць загону спецпризначення «Біч» (молодший лейтенант Роман Романенко, загинув 10 серпня 2019 року на Світлодарській дузі. Окупанти забрали тіло спецпризначенця та віддали лише через три дні – ред.), під час обміну бійці хотіли повернути окупантам тіло бойовика. Але «та сторона» сказала, що їм воно не потрібне.

«Цей момент теж змусив задуматися, – каже «Август». – Людська доля – ти з якоїсь Сизрані приїхав на Донбас, напився браги і пішов гуляти. Тебе вбили «бандерівці», проти яких ти воював, свої не захотіли забирати. І ці ж «бандерівці» потім по-людськи поставилися до тебе, поховали. Вороги обійшлися з тобою краще, ніж свої, яким ти не потрібен».

Під час ротації на Світлодарці гвардійці утримували ініціативу на підпорядкованих ділянках фронту, проводили вогневі нальоти. «Август» зазначає, що спочатку ворог досить зухвало себе поводив та вважав, що досить велика дистанція убезпечить їх від українських куль. Бойовики пересувалися у повний зріст, без засобів індивідуального захисту.

«Одного разу незаконні збройні формування намагалися виставити ПТУР на одній з висот, але їх вчасно помітили, здійснили вогневий вплив, і вони забули про цю ідею. Були моменти, коли наш кулеметник дуже якісно працював з НСВ «Утьос» (кулемет калібру 12,7 мм – ред.) на дистанції 1800 чи 1900 метрів, причому без оптичного прицілу, чисто на механічному. Працював дуже влучно, вціляв у бійниці, над головами. Після того окупанти перестали так спокійно себе почувати».

«Август» став офіцером на початку липня 2020 року. Про мотивацію до військової служби каже так:

«Війна – це наша робота. Саме заради цього ми тут, і це наша мотивація. Потрібно завжди бути готовим – постійно тренуватися. Всі розуміють, що війна не закінчиться тільки дипломатичним шляхом. Скоріш за все, військова складова у цьому плані буде доволі вагомою. Саме тому з підготовкою у нашому підрозділі завжди все було на високому рівні. Для нас виїзд на передову – це винагорода. Настрій у бійців завжди бойовий. Велику роль також грає колектив – у нас він відрізняється від інших. Це справжня родина, на яку завжди можна покластися».

Соломія Чернихівська