НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

У Північному ОТО триває звільнення в запас солдат строкової служби, що відслужили встановлений термін. Серед гвардійців, які сьогодні повертаються додому сумлінно виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною є також позаштатний санінструктор військової частини 3066 солдат Вадим Демченко.

Родом хлопець з Київщини, з родини де вже кілька поколінь допомога людям є не лише професією, а справжнім покликанням. Тож не дивно, що після завершення навчання в Обухівському медичному коледжі, юнак вирішив влаштуватися на роботу фельдшером у бригаду Обухівської станції екстреної допомоги, яка є філією «Київського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Поспілкувавшись з хлопцем ми запитали у Вадима про його цивільне життя, про 18 місяців служби у лавах Національної гвардії України та його плани на майбутнє.

– Чому саме медицина?

– Я ріс у родині медиків. Моя прабабуся, бабуся і мама своє життя присвятили медицині. Ще змалку я чув історії про порятунок людей, про важливість цієї професії, тому природно, що по завершенню навчання у школі навіть не вагався з вибором свого майбутнього професійного шляху. Тому, так би мовити, я обрав медицину, щоб рятувати людей.

– Ким працював після випуску з коледжу?

– Мені довелося вже попрацювати як у лікарській, так й у фельдшерській бригадах екстреної допомоги. Загалом за пів року було понад 250 виїздів. Адже бували ургентні ситуації, де фельдшер повинен був замінити навіть лікаря. Іноді спершу ти фельдшер, через 30 хвилин акушер, ще через 30 хвилин хірург, а ще через 30 вже травматолог. Тому й фельдшери повинні все знати, бо випадки різні і від тебе залежить людське життя.

– Чи були якісь випадки, які запам’яталися найбільше?

– Так, звісно. Найбільше запам’яталися виїзди на ДТП, що ставалися в Обухівському чи сусідніх районах. Бо якщо була перевантажена швидка допомога в якомусь з районів поблизу, то викликали нас – колег з Обухова. Взагалі різні випадки були, деякі дуже складні. Наприклад, був серйозний виклик з Ржищівського району, де у літньої жінки сталося гостре порушення мозкового кровообігу.

– Не страшно було, що не вистачить знань чи досвіду у критичній ситуації?

– Хвилювання насправді спочатку було, бо теорію ти звісно вивчаєш під час навчання, а самі навички вже опановуєш під час роботи. Фельдшер мусить знати як надавати першу медичну допомогу, адже бувають ситуації, коли немає часу на роздуми, усі дії мають бути доведені до автоматизму.

– Чому обрав службу в лавах Національної гвардії України?

– Пішов одразу, як тільки прийшла повістка. Я працював офіційно і не бачив сенсу бігати від армії. Мама з бабусею спершу переживали. Не хотіли відпускати, а зараз пишаються мною. Пам’ятаю, що тоді у Нацгвардію був досить жорсткий відбір. Але враховуючи мою спеціальну освіту, мені ще в об’єднаному збірному пункті призовників запропонували проходити службу у медпункті однієї з частин Національної гвардії України і я погодився.

– Якими були обов’язки та особливості проходження служби у медичному пункті?

 – Слідкувати за тим, щоб нічого не трапилось з солдатами під час виїздів на тренувальні стрільби. У разі необхідності надавати першу медичну допомогу. Вимірювати тиск та робити температурний скринінг військовослужбовців, які зверталися до медичного пункту частини.

– Чи можеш порівняти службу у медчастині і у роті?

– По-різному буває. Взимку роботи у нас більше, адже солдати частіше хворіють. Також є виїзди на охорону громадського порядку, стрільби. Влітку, на мою думку, складніше в роті, бо в них вид діяльності не змінюється від пори року.

– Як армія змінила тебе?

– Завдяки щоденній практиці я став впевненіший у собі та у своїй роботі, але це, мабуть, природно, що за півтора року молоді хлопці стають дорослішими та більш дисциплінованими.

– Чи знайшов друзів за час служби?

– Звісно, з колегами у мене дружні відносини, але також тепер є і друг, з яким ми разом прослужили у медпункті всі 18 місяців. Впевнений, що ми й надалі будемо підтримувати спілкування, тому можу з впевненістю сказати, що армія дала мені і досвід, і друзів.

– Що зробиш першим, коли звільнишся?

– Висплюсь. Тільки тепер я розумію, що вдома сон найсолодший. А ще я скучив за маминою їжею, тому вже подзвонив і попросив приготувати мені смаколиків. Потім планую зустрітись з друзями та повернутись до роботи на швидкій, щоб і надалі рятувати людські життя.

Відділення інформації та комунікації Північного Київського ТУ