Середа, 24 Лютого, 2021 - 23:11

Їм не було двадцяти: молоді ветерани Нацгвардії згадують Героїв Крут січня 1918

ЇМ НЕ БУЛО ДВАДЦЯТИ





 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЇМ НЕ БУЛО

 

 

 

ДВАДЦЯТИ
МОЛОДІ ВЕТЕРАНИ НАЦГВАРДІЇ ЗГАДУЮТЬ ГЕРОЇВ КРУТ СІЧНЯ 1918
29 січня українці вшановують події 1918 року, коли юні захисники власною кров'ю писали нову героїчну сторінку в історії українського визвольного руху Української Народної Республіки.

Майже 100 років тому Україна зіткнулася з підступним ворогом, який зазіхнув на незалежність.

У січні 1918 року українська земля здригнулася від пострілів гвинтівок та гармат, коли київські юнкери та курсанти відстоювали українську землю у запеклому бою з кількатисячним підрозділом Червоної гвардії під керівництвом есера Михайла Муравйова.

Не зважаючи на чисельну перевагу та озброєння ворога, події, що трапилися у той час, стали величезним уроком.

У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу перемогу, адже призупинили просування агресора на чотири дні.

Через сто років ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.

Коли у 2014-му році російські найманці ступили на Донбас, тисячі дорослих чоловіків, студентів та курсантів без роздумів взяли до рук зброю та не вагаючись захищали свою землю.

Зараз нашим героям матеріалу до тридцями. І тоді вони не думали, що їх зватимуть молодими ветеранами, які наслідували долю своїх попередників – юних вояків.

Доброволець Сашко

Олександр Нечта з Полтавщини.

Тепер Сашко курсант першого року навчання командно-штабного факультету Національної Академії Національної гвардії України

А у 2014 році, у травні, хлопець вступив добровольцем до батальйону «Азов». Після складання присяги його з іншими відправили у Маріуполь, де дислокувався батальйон.

Олександр у 18 років був бiйцем штурмової роти. Брав участь в обороні Маріуполя та його районів, в зачистці адміністративних будівель міста та у вуличних боях з противником. У червні того року хлопець разом з бійцями зачистили місто Маріуполь від ворожої сторони.

У 2015 році Олександр ніс службу на одній з найнебезпечніших ділянок – на шахті Булавинка, Донецької області.

Від тамтешніх позицій наших військ до позицій супротивника – близько 400 метрів. Хлопців, які несли варту на території шахти, обстрілювали щодня, як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї.

Олександр провів на передовій 90 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв.

Далі гвардійця, у складі батальйону «Полтава», передислокували в село Гранітне, де він здійснював охорону блокпосту в селищі Ольховатка, Донецької області.

На блокпосту воїни відчули справжнє загострення ситуації, коли по блокпостам вдарили зі 120-мм мінометів та установок РСЗВ "Град".

Того дня загинули три мої товариша, які під час обстрілу заховалися в недобудований бліндаж, куди прямою наводкою прилетіла міна. Я чудом встиг добігти в укриття. Це було моторошно , згадує молодик.

У кінці 2015 року боєць звільнився з добровольчого батальйону спецпризначення «Полтава» і в 2016 році підписав контракт.

Через рік, у 2017 році 60 людей з бригади на півроку відправили до Авдіївки Донецької області в розпорядження 72-ої окремої механізованої бригади.

Найбільш широкомасштабний наступ був у ніч побіля лінії зіткнення біля «Ясинуватської розвилки».
Вночі вони атакували наші позиції. Їх було 150. У наступі вороги стріляли з підствольних гранатометів та великокаліберних кулеметів, і йшли в наступ на прорив.

Бій тривав 3 години та був досить жорсткий. Ми спільними зусиллями знищили 60-ох, а у нас поранення отримали лише 7, – розповідає Олександр.

У березні 2019 року Олександр підписав військовий контракт з Нацгвардією.

Згадуючи Крути, ми бачимо, як повторюється історія. Більше ніж через сто років повторився той молодечий подвиг, який дозволив захистити Україну, – продовжив чоловік.

Пам'ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув на сучасній україно-російській війні в Україні.
Річ у тім, що армія дещо цікаво впливає на людину. Змінюється певним чином психіка та світосприйняття. Якщо порівнювати мене до того, яким я пішов на війну і сьогодні, то тепер знаю, що я хочу.

Я більше почав цінувати життя, таке, яке воно є. В мене є дружина, син. І служба в АТО (ООС) – це досвід, а відмовлятися від досвіду нерозумно.
Студент з Майдану

Коли в 2014 році розпочалися заворушення в центрі Києва – Іван Сотников був студентом першокурсником факультету журналістики.

Тоді тисячі студентів стали на захист української державності. І саме з побиття таких студентів почалася велика кривава історія Майдану.

Пам'ять викинула з себе більшість того, що відбувалось у 18 років. Але кілька речей таки залишаться у спогадах Івана на все життя.
Усюди чорний дим, крики, вогонь… Чутно удари десятків ломів та лопат об бруківку, санітари тягнуть когось до машини «Швидкої» – голова обмотана в марлю…

Тоді я мріяв про гучні репортажі, резонансні розслідування. Та опинившись у вирі подій, я зрозумів, що дуже сильно переоцінив власні сили.

Зібрати бодай якусь інформацію у тому хаосі було неможливо. Уся увага була Івана зосереджена лише на те, аби не постраждати у натовпі самому та захистити від неприємностей своїх друзів-фотографів.

Кілька разів я відводив їх у бік лише за кілька секунд випереджаючи чергову загрозу – будь то палка, шматок бруківки, арматура чи ще щось, каже хлопець.

Згодом, бажання бути військовим кореспондентом змінилося на службу у Нацгвардії. Щоразу беручи в руки щит він згадує тих, хто ціною власного життя відстоював не свої інтереси, а цілісність України.
(Фото з архіву Івана Сотникова)
І знаєте, зараз разом зі мною служать такі самі вчорашні студенти. І так само як колись, під Крутами, вони готові пліч-о-пліч стояти на захисті української державності.

Справжній патріотизм, справжня любов до своєї країни – це
здатність у вирішальну мить перетворитися на стіну металевих щитів, на кораблик закону в океані хаосу...
(Фото з архіву Івана Сотникова)
Ще вчора діти...

Сучасні курсанти-гвардійці, строковики у військах, як і крутівці у свій час, свідомо йдуть опановувати військове ремесло під час війни у країні і готові боронити українські кордони від російського окупанта.

Ці юнаки, як і їхні однолітки більш як 100 років тому, беруться за зброю.

А ще: вони добре усвідомлюють, що після навчання на них чекає справжня війна. Війна, у якій важливою фігурою на полі бою був і залишається офіцер.

Олег Коваленко – курсант 4 курсу Національної Академії Національної гвардії.

Народився і виріс гвардієць у селі Лоска на Чернігівщині, у кількох десятках кілометрів від Крут.

Про ту історичну битву він дізнався від батька ще в дитинстві і для нього юнаки, які відважно боролися з чисельною армією більшовиків – мужні чоловіки, а не діти.
Стати офіцером – для мене це щось особисте, адже, я відчуваю персональну відповідальність за внесок у розвиток нашого армії. Вважаю, ми повинні зробити все можливе, щоб Нацгвардія нарощувала свою потужність та й надалі могла протистояти агресору.

Свій військовий шлях майбутній офіцер розпочав під час проходження строкової служби у військовій частині 3058, яка на той час базувалась на території кримської автономної республіки.

Але у лютому 2014 року на півострові з'явилися озброєні військові без розпізнавальних знаків –так звані «зелені чоловічки».

Так розпочалася анексія Криму.

Тому, у березні 2014 року підрозділ, в якому служив Олег, був змушений покинути територію півострова.

За розподілом строковик потрапив до військової частини 3029 у Запоріжжі, де юнак остаточно визначив для себе своє майбутнє – бути професійним військовим і у будь-який спосіб допомагати видворити окупанта з українських земель. Так, як це робили всі чоловіки України до нього...

Ще один юний сучасний герой солдат Ілля Анастюк, хлопцеві 19 років, він з Херсонщини і вже більше року проходить строкову службу у Нацгвардії на посаді старшого кулеметника роти оперативного призначення військової частини 3017, у Харкові

За цей час він близько пів року перебував у зоні ООС, де разом із своїм підрозділом виконував службово-бойові завдання по охороні особливо важливих військових об'єктів.
Коли розпочалась ця війна мені було лише 13 років і я не міг піти навіть добровольцем, не пустили б батьки. От і вирішив, що чекати 20-ти не буду.

Одразу ж після закінчення Бориславського аграрного ліцею хлопець вирішив, що по досягненню 18 років піде на службу до війська та обов'язково потрапить в АТО.

З його слів на це його надихнуло героїчне минуле захисників України: запорізьких козаків, січових стрільців та Героїв Крут.
У військкоматі сказав, що хочу служити морпіхом або у ДШВ. Хочу в ООС, захищати Україну. Але потрапив на службу до Нацгвардії і не жалкую про це.

На чергову ротацію попросився сам. Знав, що витримаю і не підведу своїх товаришів.

З історії знаю, що студентам та школярам, які захищали українську державність під Крутами у 1918 році було ще менше років чим мені, але вони не злякалися і вистояли хоч і ціною власного життя.

Переможемо і ми, адже у нас немає іншого шляху. Це наша земля і ми українці.
Автори:
Дар'я Смагіна
Михайло Кондира
Вадим Вигінний
Віктор Воскобоєв
Анастасія Павленко
Координація та верстка: Анастасія Салашна
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
Репортаж
Де правда та міфи: новачки Нацгвардії та їхня реальність
Існує багато міфів про справжні відносини у військовому колективі, про стан забезпечення, завдання та функції солдатів. Натомість, правду знають лиш ті, хто наважився випробувати виклики військової служби на собі.
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website