Снайпери бригади «Буревій» Національної гвардії України залучаються до виконання завдань у Серебрянському лісі. Основна їхня робота тут – оперативно надавати інформацію про переміщення ворога, його вогневі засоби, шляхи евакуації російських окупаційних військ, результативність ураження цілей.
Ігор – снайпер бригади «Буревій» НГУ. Це перша його ротація в район бойових дій в якості снайпера. Він з побратимами розповідають, що в лісі використовувати снайперів для ураження противника не завжди можливо. Причина в тому, що ворог тут добре замаскований. До того ж, ефективність відпрацювання по ворожій цілі на великих відстанях ускладнена рельєфом місцевості та великою кількістю перешкод. Ми поспілкувалися з Ігорем про підготовку, бойове застосування снайперів для маневреної оборони й дізналися, чи можуть «очі в небі» замінити очі на землі у цій війні.
— З якого підрозділу набирають снайперів, хто найкраще підходить для снайпінгу у війську?
— Я гадаю, найбільш кваліфікованим снайпером може стати або розвідник, або підготовлений і загартований у бою піхотинець. Розвідник навчений уважності та витривалості, а піхотинець – найкраще розуміє принцип бою: штурму та наступу.
— Як навчають снайпінгу новачків, яка підготовка снайперів для українських захисників найбільш результативна?
— Нас усіх готували від 2 до 3 місяців. Початкову підготовку деяких снайперів здійснювали за кордоном, основні навчання — в Україні, після чого додатково знову мали змогу проходити курси за кордоном. Там наші хлопці тренувалися по 19 годин на день. І мова не лише про постріл та ураження мішені.
— Очікування та реальність: що сьогодні ти думаєш про роботу снайпера на війні?
— Коли я йшов у снайпінг, я дещо романтизував цю роботу, але з часом романтики лишилося мало, а реальної оцінки важливості цієї справи щоразу більше. У снайпінгу постійно треба бути зосередженим. Адже для того, щоб вистрілити, інколи доводиться по кілька діб чекати своєї цілі і вдалого моменту. І це не вигадка.
Лише війна дає змогу зрозуміти краще свою природу і справу, якій навчався. Бували випадки, коли під час навчань боєць показує хороші результати, але на війні ця людина себе може не проявити як професіонал. І навпаки: ті, хто на навчаннях показував гірший результат, на бойових виходах стають асами справи.
— Який навик треба тренувати, аби бути ефективним і чи є своєрідний рецепт успішності снайпера?
— У зв’язку з тим, що робота снайпера пов’язана з терпінням та тривалим спостереженням, тут дуже важливо бути у гармонії із собою. Упродовж часу, поки ти чекаєш ціль, у тебе виникає в голові багато сумнівів і це треба побороти. Тримати себе в стабільному емоційному стані допомагає постійне нагадування собі, навіщо ти це робиш, усвідомлення завдання.
Крім того, важливо мати психологічну стійкість: тобі має бути комфортно наодинці. Не кожен це може зрозуміти, тому люди часто втомлюються від цієї справи, втрачають інтерес. Але влучний постріл тебе заземлює, дає змогу бачити результат всієї роботи й виправдовує очікування.
— Яке завдання снайперів на цій ділянці у Серебрянському лісі?
— Дрони – це очі в небі, а снайпери – очі на землі. Зі снайперської гвинтівки ти можеш знешкодити одного, але якщо йде група, то ефективніше навести туди артилерію. Тому снайпер тут — або спостерігає, виявляє ціль, ідентифікує і корегує по ній вогонь, або відпрацьовує ціль, якщо часу на передавання інформації групі вогневих засобів немає. У лісі снайпери ефективні у двох випадках: для залякування і деморалізації противника або під час підтримки штурму, коли ти бачиш живу силу противника, яка до тебе наближається.
— У чому особливість роботи снайпера в лісі?
— Ліс – місцевість складна для роботи снайпера. Понад 300 метрів віддалення — і видимість цілі втрачається. Серебрянський ліс – це наша з хлопцями бойова школа. І це дуже непроста школа, бо тут тренується неабияк витривалість. Ворог тут добре замаскований, він знає, що ми тут є, він знає нашу лінію оборони, а отже – підловити ціль тут досить складно. Коли противник здійснює ротацію, він більш розкуто себе почуває. Буквально у 100 метрах вони себе демаскують і ми можемо їх бачити. Але згодом, коли вони усвідомлюють нашу присутність – вони починають себе поводити більш боязко і діють більш обачно. Місяць тому ми могли знешкоджувати більше 10 цілей. Стежки, якими ходили окупанти – були їхніми стежками смерті. Зараз побачити ворога у приціл – велика рідкість, але періодично таке відбувається.
— Снайперів бояться більше, ніж артилерію?
— Померти від артилерії чи від скиду – це одна смерть, але знати, що за тобою полює снайпер, відчувати, що можеш бути у його прицілі – це дуже важко психологічно, коли ти просто боїшся підняти голову з бліндажу.
— Внутрішня медитація на війні можлива? Як знайти спокій під час виконання завдання і не схибити?
— На війні дуже просто молитися, або медитувати, бо це концентрує думки. Війна – місце для духовної практики, бо тут людина нічого не контролює. Якщо я відчуваю, що мій мозок дуже метушливий – я просто медитую, це надає сенсу тому, що я роблю. Коли в голові немає надокучливих думок – це ідеально для снайпера. Гадаю, снайперів часто порівнюють з найбільш усвідомленими воїнами, адже це людина, яка найкраще себе контролює: втому та відчай, дискомфорт та розпач, радість і мотивацію.
— Що для Вас війна і робота снайпера?
— Це наш обов’язок — дати відсіч окупантам і вбивцям, які прийшли нас нищити. Ми не маємо права бути слабкими на цій війні. Кожен наш снайпер, кожен воїн щодня робить внесок для того, щоб ми вистояли і перемогли.
Пресслужба НГУ
