П'ятниця, 22 Січня, 2021 - 18:43
09 Травень 2015

Герої-гвардійці навіки в нашій пам’яті…

8 травня в м. Лисичанську Луганської області урочисто відкрили меморіальний пам’ятник військовослужбовцям окремої криворізької бригади – генерал-майору Олександру Віталійовичу Радієвському, полковнику Павлу Леонідовичу Сніцару та солдату Ігорю Олександровичу Коцяру.

На церемонії були присутні керівники Луганської області та міста Лисичанська, командний склад об’єднаного угрупування Національної гвардії, друзі загиблих та громада міста.

 

Олександр Віталійович Радієвський народився 9 травня 1970 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізьку середню загальноосвітню школу № 104. У 1987 році розпочав нелегкий службовий шлях, вступивши до Орджонікідзевського вищого військового командного училища МВС СРСР. Ще курсантом йому випало брати участь у припиненні міжетнічних конфліктів у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії. А далі він упевнено підіймався щаблями військової кар’єри. Після закінчення 1998 р. магістратури Академії Прикордонних військ України Олександр Віталійович пройшов у дніпропетровському спеціальному моторизованому полку міліції внутрішніх військ МВС шлях від командира батальйону до командира частини, з серпня 2011-го очолив криворізьку бригаду внутрішніх військ. У листопаді 2004 року був відзначений медаллю «За військову службу Україні», у березні 2009 – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Людина обов’язку й честі, мужній та професійний командир, завжди доброзичливий і уважний до співрозмовника – так відгукуються про Олександра Віталійовича його колеги…

Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них, зокрема особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. У районі антитерористичної операції він провів загалом два з половиною місяці. Після ротації особового складу вдруге повернувся в зону бойових дій, куди був направлений і старший з двох його синів, командир роти іншої військової частини НГУ лейтенант Андрій Радієвський (він і нині бореться з ворогом на сході держави)…

15 липня Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

А за день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий офіцер оголосив, що місто вільне від терористів, йому влаштували справжню овацію! Люди вітали визволителів, обнімали й цілували їх, хором скандували: «СПА-СИ-БО!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекали нові бої, і він не дуже переймався лаврами тріумфатора…

23 липня 2014 року полковник Радієвський героїчно загинув під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту.

Указом Президента від 25 липня 2014 р. полковнику Радієвському присвоєно військове звання генерал-майора (посмертно).

 

Сніцар Павло Леонідович — полковник (посмертно), командир Кіровоградського стрілецького батальйону (військова частина 3011).

Військову службу розпочав солдатом, закінчив військове училище прикордонних військ. Батальйоном командував більше 10 років. В грудні 2013 - лютому 2014 з особовим складом ніс службу на Майдані. В зоні бойових дій із батальйоном з весни 2014-го. Загинув 23 липня в часі боїв за визволення Лисичанська при спробі вивести з-під обстрілу терористів та порятувати поранених бійців Національної гвардії й Збройних сил України і полковника Олександра Радієвського.

14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час конфлікту на Сході нашої держави нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Навічно зарахований до списку особового складу управління стрілецького батальйону окремої криворізької бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України. У вересні 2014 року вдові полковника було вручено орден Георгія Побідоносця.

 

Коцяр Ігор Олександрович — солдат строкової служби Кіровоградського батальйону окремої Криворізької бригади охорони громадського порядку Нацгвардії.

Народився 19 березня 1994 р., у м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області. Зимою 2014-го був у складі внутрішніх військ на Євромайдані, поранений.

23 липня 2014 року загинув разом зi своїми комбригом Радієвським та комбатом Сніцарем під час бою за звільнення Лисичанська. Похований на кладовищі «Дороге» Дніпропетровська.

14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час конфлікту на Сході нашої держави нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Назавжди зарахований у склад військової частини, де служив.

 

Вони боролися за Україну.

Вони стояли на сторожі Волі та Незалежності.

Заради нас, нашого життя і нашої свободи вони віддали своє життя.

Таким вони були, такими вони є, такими вони залишаться навіки.

 

Група ЗГ та ЗМІ Східного ОТО