НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

День фізичної культури і спорту спонукав нас познайомитися із черговою непересічною особистістю для якої спорт – це і є життя. Цього разу нею стала курсантка першого року навчання гуманітарного факультету Соломія Хулап. Незважаючи на свої 16 років, Соломія вже встигла стати чотирикратною чемпіонкою світу з хортингу. Як спорт змінює особистість, про тренування, які загартовують, та про мрії, які окреслені у цілі, читайте з перших вуст від нашої героїні.

 

«Я у спорті з шести років»

Спортсменів у родині Соломії Хулап немає як і військових, але є вчителі, і вона могла б представити третє покоління. Та Соломія свідомо вирішила стати військовим психологом. Чому саме так, розповімо трішки пізніше, а поки що, увага  тільки на спорт. З 6 до 10 років дівчина займалася карате, потім було 5 років, присвячених хортингу, а далі рік занять дзюдо.

«Хортинг – це національний вид бойового мистецтва, а також змішаний вид єдиноборства. Назва походить від славетного острова Хортиця, де розташовувалася Запорізька Січ».

Соломія Хулап – кандидат в майстри спорту з хортингу. Багаторазова чемпіонка Чернігівської області. Має перший дорослий розряд із дзюдо. Чотирикратна чемпіонка світу з хортингу та трикратна чемпіонка України з хортингу. У 2018 році дівчина здобула дві золоті медалі на чемпіонаті світу з хортингу, який відбувся у Латвії. Ще дві золоті медалі здобула на чемпіонаті світу, який проходив на Кіпрі у 2019 році.

«Я у спорті з шести років. Мені було цікаво займатися, особливо хортингом. Спочатку було складно, особливо, коли для тебе все нове, багато різної інформації, але з часом все стало на свої місця. Мотивували мене й рідні – батьки, бабуся, дідусь, сестри. Бувало, збоку суспільства, ти ловиш флешбек, коли одні тебе хвалять, а інші – не бачать іншої сторони медалі, а ти ще й емоційно нестабільний у підлітковому віці, і починаєш  відчувати, що, можливо, робиш щось неправильно. У такі моменти дуже дякую за підтримку моєму тренеру Володимиру Петровичу Кривенку».  

 

Фенікс, який відроджується із попелу

За 10 років спортивного життя Соломія переконалася на власному досвіді, що важливі як перемоги, так і поразки. 

«Ти тренуєшся, відчуваєш смак перемоги, але поразки важливіші, тому що вони вказують тобі на недоліки, які ти зробив. Перемога також дає відчуття злету. Тоді як поразки необхідні для того, щоб тебе опустити на той рівень на якому ти був перед тим як злетіти, і показати, що ти не настільки напрацював, щоб так високо про себе заявляти».

Надзвичайно цінною для дівчини була дитяча перемога в 7 років на змаганнях з карате, які проходили в Чернігові. Тоді тренером Соломії був Денис Сергійович Буданов. Але справжній смак перемоги спортсменка  відчула, коли вперше стала чемпіонкою світу. Тоді, у 2018 році, на змаганнях у латвійському місті Даугавпілс вразили і організація, і умови, і ставлення, і всеохоплююча підтримка незнайомих людей.  

«Це дуже бурхливі емоції, адже я була підлітком, якого деякі не сприймали як особистість, не вірили в мене, але я продовжувала тренуватися та викладатися на повну, тому перемога не змусила на себе чекати. Я тоді зрозуміла, яке щастя переповнює людину, коли вона досягає своєї мрії. А ще, згадала як мій друг порівнював мене з  феніксом, який відроджується з попелу. Такий мотив можна покласти на лінію життя людини, тому що є проблеми з якими ти живеш, вони тебе поступово спалюють зсередини, але потім ти реформуєш себе як особистість і відроджуєшся новою людиною – переможцем». 

 

Холодний зал – холодний розум

Містечко Семенівка Чернігівської області. Зала дитячої юнацької спортивної школи, на підлозі старі шкільні мати, на них постелений звичайний зношений килимок, у кінці залу в кутку стоїть обігрівач, майбутні чемпіони бігають по залу в двох штанях та двох парах шкарпеток, тренування у самому розпалі. Такі спогади має Соломія Хулап про свої щоденні тренування.

«Це виховує в тобі внутрішню силу і навіть, якщо старе покриття, і тобі холодно, це не означає, що ти повинен здаватися на шляху до своєї мети. Саме ця внутрішня сила допомагає мені пристосуватися до раніше незвіданих умов навчання в Академії. Так, мені важко, але відчуваю, що іншим дівчатам ще важче».

Під час розмови про спорт ми не могли оминути питання змін у характері. Соломія зізнається, якщо раніше вона була маленька, наївна дитина, яка вірила кожній людині, то спорт виховав у ній цілеспрямованість, холодний розум, а також вміння фільтрувати інформацію, дослухаючись до своєї душі.

«Холодний розум дуже потрібний під час бою, тому що емоції загороджують тебе від реальності. Це, наче пил у очі, вони заважають тобі, тому втрачається багато моментів під час яких можна вийти з позитивним результатом. І якби я швидше навчилася краще контролювати свої емоції, у мене було б значно більше перемог».

 

Визначитися із професією допоміг тренер-«кіборг»

І все ж таки, повертаємося до обрання військової професії. Чому Соломія не продовжила родинну династію? У цьому випадку, знову велику роль зіграв спорт і особистість тренера.

«Протягом свого короткого підліткового життя я обирала для себе професії вчителя, психолога, реабілітолога і тренера. А військовою захотіла стати, коли дізналася, що мій тренер захищав Донецький аеропорт і йому було дуже складно реабілітуватися до звичайних умов життя. Саме тоді всі пазли склалися і я чітко зрозуміла, що хочу бути військовим психологом». 

Під час вступу Соломію дуже підтримували найрідніші люди, а особливо мама Галина Михайлівна.

«Мама запитала, чи розумію я, що таке військова служба? Чи впораюся? А потім сказала, просто знай, що ми будемо тебе завжди підтримувати. Будь готова, що це армія і там складно. По-друге, ти дівчина та ще й спортсменка, тому вимоги до своєї особистості у тебе вищі. Я відповіла, що впораюся».

 

Мрії Соломії

Соломія обережно ставиться до своїх мрій, для неї вони не ефемерні, а цілком окреслені у цілі, які дівчина прагне досягнути.

«Я хочу й далі продовжувати займатися спортом у Академії, якщо буде така можливість, то змішаними єдиноборствами чи легкою атлетикою. Звісно, хотілося б поїхати на Олімпійські ігри – це найбільш знакові змагання для кожного спортсмена, але розумію, що не всі стають олімпійцями. Тоді як місце спорту не в моїх мріях, а в моєму житті – це найголовніше.  

А ще, під час спілкування вражає любов Соломії до книг. Дівчина просить не дивуватися і зі спокоєм та усмішкою розповідає, що хоче окрему кімнату, зверху донизу заставлену книгами. За словами нашої героїні, це мрія, яка пройшла десятиліття – від бабусі до мами, від мами до доньки. А найулюбленіша книга Соломії – Пауло Коельйо «Алхімік». 

«Головний герой протягом всієї дороги до своєї мети відкриває нові можливості, хоча на шляху йому зустрічається безліч перешкод. У деяких моментах, я відчуваю схожість із цим героєм, але є одна вагома різниця – герой цієї книги одинак. Якщо ж мені важко, я завжди згадую слова тренера: «Мія не бійся, не дивлячись ні на що йди вперед і знай, у тебе буде прикриття з тилу». Це слова, які від спорту перейшли на все моє життя. Вони безцінні».

 

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ