НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Так вважає двадцятивосьмирічний лейтенант Віктор Карадимов.

 

Народився він у звичайній українській сім’ї в селі Знам’янка на Одещині.

 

У травні 2013 року юнак потрапив до лав військової частини 3012 в Одесі на строкову службу. Згадує, як робив перші кроки до опанування військової справи під час підготовки молодого поповнення: «Розбирали автомат, проходили випробування з фізичної підготовки, вчили положення Статуту Збройних сил України. Для мене все це було не в новинку – вчився у військовому ліцеї, а згодом – в Одеському державному університеті внутрішніх справ».

 

Після того, як прослужив півтора місяця, Віктора направили до Навчального центру Національної гвардії України, що у Золочеві. Там впродовж трьох місяців проходив підготовку за програмою підготовки командира відділення.

 

«Пригадую, що 21 квітня 2014 року вже був список військовослужбовців, які відслужили встановлений термін строкової служби. Там було і моє прізвище», ­­­ ділиться Віктор.

 

 

Командир підрозділу, в якому він проходив службу, сказав, що звільнення у запас переноситься у зв’язку із подіями в країні. Так і залишився Віктор Карадимов у частині. Розповідає, як брав участь у забезпеченні охорони громадського порядку під час масових заворушень 2 травня 2014 року в Одесі.

«Пам’ятаю, протистояння почалися у центрі міста на вулицях Грецькій, Дерибасівській, а згодом поширилися по більшій частині центра міста і перейшли на Куликове поле», – зазначає гвардієць.

Після всіх цих подій одразу розпочалася підготовка особового складу до виїзду в район проведення антитерористичної операції на сході держави. Та вже наприкінці вересня 2014 року був перший виїзд Віктора в район бойових дій. Там він виконував службово-бойові завдання на блокпостах. Основне завдання – перевіряти транспортні засоби на наявність небезпечних та заборонених предметів (зброї, боєприпасів, контрабанди тощо). Як розповідає Віктор, спочатку було страшно, бо постійно лунали постріли, а вночі –  видно, куди вони потрапляли.

 

«2 листопада 2014 року чергував на блокпості у мікрорайоні «Східний» міста Маріуполя. Бачив, як підполковник Геннадій Хитрик та солдат Микола Руснак оглядали цивільний автомобіль… Аж раптом стався потужний вибух! Від отриманих поранень вони обидва загинули. Тоді Служба безпеки України встановила, що автомобіль було використано для теракту. Машину із вибухівкою супроводжував безпілотник російських військ. Терористи привели в дію вибуховий пристрій за допомогою мобільного телефону», –  із сумом згадує Віктор.

Саме в районі бойових дій молодий чоловік зрозумів, наскільки важливу роль щоденно виконують військовослужбовці та остаточно вирішив повністю пов’язати своє життя з Національною гвардією України. У грудні 2014 року, після прибуття з ротації, одразу ж підписав контракт.

 

Уже 3 січня 2015 року поїхав на другу ротацію. Після повернення відбув у відрядження для навчання до Навчального центру НГУ на головного старшину роти. Як повернувся – через декілька місяців прийняв посаду.

 

«Бажав і досі бажаю військового кар’єрного зросту, тому навчався заочно в Одеському державному університеті внутрішніх справ. А після отримання диплому й первинного офіцерського звання “молодший лейтенант” став на посаду командира патрульного взводу. Не пройшов і рік, як побачивши мої здібності в якості командира, мені запропонували стати командиром роти. Не вагаючись погодився! По теперішній час командую цим підрозділом», –  розповідає гвардієць.

Вдома на нього чекає дружина та п’ятирічний син Матвій, які завжди підтримують Віктора.

 

«Ніхто не захистить нашу державу, поки це не зробимо ми самі. Пам’ятайте, любов до Батьківщини вимірюється не в словах, а у вчинках», – розповідає лейтенант Карадимов.

Гвардієць зізнається, що й надалі планує захищати державу, опановувати вищі посади і офіцерські звання в Національній гвардії України.

«За покликом серця!» – це не банальна фраза, яку більшість розуміє чи трактує як сталий канон «…бо я таке чув…чи…так прийнято говорити…» –  це моє покликання, це моя доля, це мій обов’язок!», – говорить Віктор.

 

Діана Крайнова