НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

Сьогодні наша країна відзначає День українських миротворців, який було офіційно встановлено Верховною Радою України 21 травня 2013 року.

Дата була обрана не випадково, адже саме цього дня у 1992 році у Боснії розпочалася участь українських військових в операціях з підтримання миру і безпеки під егідою ООН.

Загалом у миротворчих місіях у Косово, Лівані, Кіпрі, Судані та Південному Судані брали участь 23 військовослужбовці Північного оперативно-територіального об’єднання, 13 з яких продовжують служити у лавах Національної гвардії України до сьогодні.

Ми вирішили запитати у кількох з них про завдання, які виконували миротворці перебуваючи у місії, про вимоги до відбору кандидатів та виклики, з якими їм доводилося зіштовхнутися під час відрядження до інших країн.

Штаб-сержант Микола КОЗАК – начальник складу автомобільного майна військової частини 3047 (місія ООН в Лівані 2002 -2003)

  1. Чому вирішили стати миротворцем?

Це був початок нового тисячоліття і нової сторінки у моїй військовій кар’єрі. Мені запропонували взяти участь у стабілізаційних діях під час збройного конфлікту у Лівані. Всі знали, що відбувається там, але лише на словах розуміли, що таке внутрішній конфлікт в іншій країні. Тому ця місія особисто для мене стала важливим досвідом, а також сприяла зміцненню позитивного іміджу України на міжнародній арені загалом.

2. Як поставились рідні до такого рішення?

Коли батьки дізналися, що я вирішив їхати у місію вони спершу були проти, бо боялися за мене, але потім підтримали. Їхня віра на повернення та турбота надавала сил та в певності.

3. Які були критерії відбору до кандидатів?

Протягом тижня ми складали заліки з фізичної та спеціальної підготовки, демонстрували свої вміння з вогневої підготовки, адже до складу місії увійшли лише найкращі військовослужбовці.

 4. Які завдання Ви виконували під час місії?

Як старшого сапера розвідника у мої обов’язки входили інженерна розвідка, розмінування і знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також надання допомоги місцевому населенню по знешкодженню мінно-вибухових пристроїв.

 5. Які найяскравіші моменти залишились у пам’яті перебування у цій країні?

Напевне найяскравішим моментом було святкування 25-ї річниці створення ООН. Мене не переставала вражати архітектура Лівану, вона зачаровувала і дивувала. Риси суперсучасного міста перемішані з патріархальною азійською архітектурою. Тут, так би мовити, закінчувалася європейська цивілізація, і починався Схід.

6. Які складнощі виникали та з якими викликами доводилось зіштовхнутися під час місії?

Потрібно було працювати над знешкодженням мін різного зразку і з різних країн. Особливо складним виявилися снаряди, які пролежали дуже довгий термін у землі та були розташовані близько біля житлових будинків. Тому найскладнішим було усвідомлення того, що від твоїх знань та вправності рухів залежать життя багатьох людей.

7. Чи знайшли там друзів і чи підтримуєте зв’язок з ними зараз?

Місія нас дуже здружила. Ми зустрічаємося і до сьогодні коли є змога. Багато друзів проходять службу у Збройних силах України та в інших військових формуваннях. Наприклад, з моїм товаришем Володимиром Шадріним ми зустрілися вже захищаючи нашу Батьківщину під час виконання службово–бойових завдань в районі проведення операції Об’єднаних сил.

8. Чи вплинула участь у миротворчій операції на специфіку служби в підрозділі у майбутньому після повернення на Батьківщину?

Отримані тоді знання та практика мені дуже допомогли вже після повернення додому. А особливо тоді, коли почалися вибухи на артилерійському складі у Запорізькій області й моє відділення направили для знешкодження снарядів, аби запобігти новим детонаціям боєприпасів.годом ці навички стали мені в нагоді й під час бойових дій на сході України.

Мастер-сержант Андрій КІЯШКО – старший водій автомобільного відділення автомобільного взводу військової частини 3047 ( місія ООН в Косово 04.2008 -10.2008)

Чому вирішили стати миротворцем?

 Я хотів побачити світ, дізнатися щось нове. Участь у миротворчій місії для мене була унікальною можливістю набути реального міжнародного досвіду.

Як поставились рідні до такого рішення?

Батьки підтримали, тому мама підписала рапорт на згоду. Вони розуміли, що для мене це і важливий досвід, і нагода вдосконалити знання, і новий етап професійного розвитку.

Які були критерії відбору до кандидатів?

Коли проходив професійний відбір, то вимоги були дуже жорсткими. Ми здавали нормативи з фізичної, вогневої, гуманітарної, тактичної підготовки, потрібно було пройти співбесіду з психологом. А для майбутніх водіїв обов’язковою також була перевірка навичок водіння під час подолання смуги перешкод на автодромі.

Які завдання Ви виконували під час місії?

На нас покладалися завдання з патрулювання зони відповідальності, охорони особливо важливих об’єктів, ми несли службу на мобільних та стаціонарних блокпостах.

Які найяскравіші моменти залишились у пам’яті про перебування у цій країні?

Коли я прибув на місце, то зрозумів, що це геть інший світ. Нас розмістили на військовій базі США. База була величезна. Перше, що мене вразило – це їхнє забезпечення. Американці були “модні” – мали сучасну форму, сучасне екіпірування. А ще мене вразило відношення сербів до українських миротворців – вони були налаштовані нормально щодо нас, адже ми маємо схожі слова та ще, напевно, через однакову віру.

Які складнощі виникали та з якими викликами доводилось зіштовхнутися під час місії?

Труднощі виникали у зв’язку з кліматичними умовами, через географічне положення Косово та складної структури рельєфу, клімат там досить різноманітний. І треба завжди  бути готовим до різних та різких змін.

Чи знайшли там друзів і чи підтримуєте зв’язок з ними зараз?

Звичайно тоді весь наш підрозділ був наче однією родиною. Мені дуже приємно, що навіть через роки ми підтримуємо зв’язок один з одним, не дивлячись на те, що проходимо службу у різних військових формуваннях.

Чи вплинула участь у миротворчій операції на специфіку служби в підрозділі у майбутньому після повернення на Батьківщину?

Звісно, що в АТО і ООС мені дуже допомагав досвід отриманий під час перебування у миротворчій місії. Але єдине до чого все-таки неможливо підготуватись – це до втрат побратимів.

Майор Олександр КАРПОВ – заступник командира частини зі служби військової частини 3082 (місія ООН в Судані та Республіці південний Судан –2010-2012, місія ООН по забезпеченню миру та безпеки на Кіпрі – 2013-2014, місія ООН в Республіці Південний Судан – 2017 – 2020)

Чому вирішили стати миротворцем?

Один із моїх товаришів, з яким я проходив навчання, вже мав досвід перебування в миротворчій місії ООН в Ліберії. Він ділився своїми враженнями та досвідом з нами. Після цього я вирішив спробувати себе в ролі кандидата для зарахування до резерву охочих їхати в миротворчу місію.

Як поставились рідні до такого рішення?

Спочатку дружина та мати негативно відносились до моєї поїздки в країну Африки. Перш за все це було пов’язано з великою кількістю захворювань у цих країнах та нестабільною політичною обстановкою. Але з часом я їх переконав, адже відчував, що повинен був спробувати себе у ролі миротворця. Тому згодом, спільно з рідними, це питання було закрите з позитивним рішенням для мене.

Які були критерії відбору до кандидатів?

Спершу всі кандидати повинні були пройти психологічний відбір, виконати вправи зі стрільби з пістолета для відстрілу гумових куль та скласти іспити з англійської мови. Також вони повинні були продемонструвати свої навички у керуванні повнопривідним автомобілем.

Які завдання Ви виконували під час місії?

У шести миротворчих операціях я виконував різні завдання. В мої обов’язки входило складання плану евакуації персоналу ООН, а також контроль застосування його на практиці при відпрацюванні практичних дій. Тісна співпраця зі Службою Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою забезпечення того, щоб план дій у надзвичайних ситуаціях у галузі охорони й безпеки був належним чином розроблений, щоб кожен співробітник добре знав та міг впровадити набуті навички на практиці. Підготовка планів дії та розробка відповідної документації перед проведенням референдуму на здобуття незалежності в Південному Судані.

На посаді командира поліцейської станції в місті Піла, я відповідав за підтримання належної співпраці та зв’язків з військовим компонентом, місцевою владою і цивільною поліцією Кіпру з метою зведення до мінімуму незаконної діяльності та інших ризиків для безпеки в країні. Планування, організацію, контроль і участь в мобільному патрулюванні Буферної Зони. Проведення щоденних нарад з місцевими органами самоврядування та мерами міста Піла з греко-кіпріотської та турко-кіпріотської сторони відповідно, для вирішення суспільних питань в місті та запобігання протиправних дій з обох боків, аби попередити сплеск ворожнечі між двома суспільствами, які проживали в одному місті. Сприяння органам місцевого самоврядування у налагодженні та підтриманні політичних відносин між різними суспільствами, що проживають на одній території.

Які найяскравіші моменти залишились у пам’яті про перебування у цій країні?

Найяскравішим моментом для мене було знайомство та спілкування з людьми різних національностей. Приблизно 54 країни з усього світу брали участь у миротворчих місіях ООН. Саме спілкування з цими людьми, вивчення їх традицій та особливостей служби в їх країнах запам’яталося мені на все життя.

Які складнощі виникали та з якими викликами доводилось зіштовхнутися під час місії?

Було складно звикнути до постійної напруги, яка виникала від перебування у країні, де великий рівень небезпечних захворювань та не стабільна політична обстановка. Також виникали складнощі під час харчування. Адже миротворці харчуються за власний кошт. В залежності від того в якому регіоні ти перебуваєш були можливості харчуватися в місцевих специфічних їдальнях, або ж готувати їжу собі самостійно з фруктів та овочів до яких ти не звик.

Чи знайшли там друзів і чи підтримуєте зв’язок з ними зараз?

За час участі в миротворчих місіях ООН у мене з’явилось багато друзів з якими я і досі підтримую зв’язок. Ми постійно вітаємо один одного з Днем народження та іншими святами.

Чи вплинула участь у миротворчій операції на специфіку служби в підрозділі у майбутньому після повернення на Батьківщину?

Так, вплинула. За час місій я отримав великий досвід, яким згодом ділився  в підрозділах де проходив службу. Насамперед це вміння логічно мислити в стресових ситуаціях, швидко приймати важливі рішення та встановлювати контакти з людьми.

Полковник Дмитро ЦИМБАЛ – перший заступник командира – начальник штабу військової частини 3066 (місія ООН в Косово 2007-2008)

Чому вирішили стати миротворцем?

На той час я був старшим лейтенантом і коли дізнався про можливість виїзду до миротворчої місії, то серйозно задумався над тим, чим я особисто можу допомогти людям, які стали жертвами ….

 Як поставились рідні до такого рішення?

Для батьків моє рішення спочатку стало шоком, але після того, як я розповів їм про ситуацію, яка склалася тоді у Косово, показав на інтернет-ресурсах людей та дітей, які насправді потребували допомоги – батьки все ж погодилися.

 Які були критерії відбору до кандидатів?

Звичайно це була фізична підготовка, знання міжнародного права та мабуть, найважливішим для мене був екзамен з іноземної мови. Я переживав, що не пройду той рівень, який був необхідним.

Які завдання Ви виконували під час місії?

Завдань було чимало. Основні полягали в забезпеченні охорони порядку під час масових заходів, охорони різних об’єктів, таких як адміністративні будівлі, будівлі суду, також супровід вантажів і  патрулювання місць, які були конфліктними територіями на ґрунті релігійних та расових дискримінацій.

Які найяскравіші моменти залишились у пам’яті про перебування у цій країні?

Це був мій перший виїзд за межі України. Я був вражений красою краєвидів та природою краю куди потрапив. Запам’яталося також спілкування з місцевим населенням, адже часто доводилось англійською пояснювати щось людям, які знали тільки албанську.

Які складнощі виникали та з якими викликами доводилось зіштовхнутися під час місії?

Мабуть, найважче було звикнути до клімату. Взимку від -20 до -35, влітку від +30 до +36, це зумовлено гірською місцевістю та великими перепадами температури. Однак насправді найбільшим викликом – було 17 березня 2008 року, коли під час охорони масових заходів відбулися сутички з місцевим населенням. Тоді проти нас була застосована зброя, бойові гранати. В наслідок чого ми втратили свого побратима і друга – старшого лейтенанта Ігоря Кіналя, а 25 осіб нашого підрозділу отримали поранення різного ступеня важкості.

Чи знайшли там друзів і чи підтримуєте зв’язок з ними зараз?

Звичайно знайшов, спілкуємось по сьогоднішній день, два рази у рік на День миротворця та обов’язково зустрічаємось 17 березня в Тернополі на могилі Ігоря.

Чи вплинула участь у миротворчій операції на специфіку служби в підрозділі у майбутньому після повернення на Батьківщину?

Наш підрозділ у місії був зведений та складався з різних категорій співробітників та військовослужбовців системи МВС. Ми мали можливість спілкуватися та обмінюватися досвідом з іншими силовими структурами Польщі, Франції, Індії, Пакистану, США, Іспанії, Португалії, Японії, Румунії, Швеції, Данії та Англії, а відтак я отримав цінні знання та навички, які згодом застосовував під час служби.

Cтарший лейтенант Анатолій РОМАН – начальник медичного служби військової частини 3027  (місія ООН в Косово 2008-2009)

Чому вирішили стати миротворцем?

На початку 2008 року у Косово почались масові заворушення та обстріли, багато було поранених і критично не вистачало медичних працівників. Колись я присягнув допомагати людям, тому й вирішив, що потрібно їхати.

Як поставились рідні до такого рішення?

 Ситуація склалася так, що рідні буквально були поставлені перед фактом – завтра виїзд. Часу на роздуми не було.

Які були критерії відбору до кандидатів?

Тоді для участі у миротворчій місії відбирали медиків за освітою, а я вже працював фельдшером-реабілітологом. Далі необхідно було скласти екзамени з англійської мови та пройти випробовування на фізичку витривалість та психологічну стійкість.

Які завдання Ви виконували під час місії?

Ми виконували завдання, які були спрямовані ліквідовувати масові заворушення, охороняти важливі персони та супроводжувати місцевих мешканців, а також супроводжувати вибухівку до місця утилізації.

Які найяскравіші моменти залишились у пам’яті про перебування у цій країні?

Найбільше запам’яталася ніч з 3-го на 4-те березня. Погром міст Глиняни та  Мітровиця. Я надавав допомогу усім хто звертався і військовим, і цивільним…

Які складнощі виникали та з якими викликами доводилось зіштовхнутися під час місії?

Постійні етнічні конфлікти між населенням, вкрай напружена ситуація. Регулярні сутички сербів та албанців через те, що кожен вважав, що це його територія.

Чи знайшли там друзів і чи підтримуєте зв’язок з ними зараз?

Перебування в місії для мене було нелегким випробування, але це дозволило також зустріти багато друзів перевірених часом. Досі з ними спілкуємося,  вітаємо один одного на свята та при нагоді зустрічаємося разом.

Чи вплинула участь у миротворчій операції на специфіку служби в підрозділі у майбутньому після повернення на Батьківщину?

Участь в місії позитивно вплинула на мою службу і дала знання, які я використовую й досі. Досвід отриманий тоді став у нагоді й зараз, під час російсько-української війни на сході України. Знання отриманні в миротворчій місії допомогли врятувати не одне життя в АТО й ООС.

Попри продовження бойових дій на Сході нашої держави, Україна й надалі дотримується міжнародних зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях ООН.

За цей час 45 тисяч українських військових взяли участь у понад 30 миротворчих операціях на чотирьох континентах світу. Понад 2500 працівників Міністерства внутрішніх справ представляли Україну у міжнародній миротворчій діяльності.

 

Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ