НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Військовослужбовці військових частин Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України в містах дислокації військових частин вшанували ліквідаторів та жертв аварії на Чорнобильській АЕС.

У Львові до пам’ятного знаку «Героям і жертвам Чорнобиля» зібрались ветерани ліквідатори аварії на ЧАЄС, представники органів державної влади, місцевого самоврядування, силових структур, громадськість та духовенство.

 

«Чорнобиль – це перш за все біль. Це про зруйновані життя людей, це історія про атмосферу, яка панувала тоді в нашій, ще радянській, країні: тотального страху, недовіри, халатності та некомпетентності вищого партійного керівництва. Це також історія про те, коли створене людськими руками в один момент може вийти з-під контролю людини, – сказав голова Львівської обласної державної адміністрації Максим Козицький.Тож сьогодні, із болем у серцях, вшановуємо 35-ті роковини Чорнобильської трагедії, а головно тих, хто рятуючи нас від ядерної небезпеки, віддав свої життя. Зараз тут поруч, на дитячому майданчику, символічно звучить дитячий сміх. Він нагадує нам про те, для кого ми живемо і працюємо. Ніколи ніщо не може бути вищим за життя людей, жодна ідеологія. Це головний урок Чорнобиля».

 

У заходах взяв участь заступник начальника Західного територіального управління Національної гвардії України по роботі з особовим складом полковник Станіслав Басараб, який разом із присутніми поклав квіти до пам’ятного знаку.

Сьогодні згадують своїх побратимів та ті буремні часи капітани запасу Сергій Баран, Василь Хлян та Богдан Денищук. Потрапив Сергій Баран до Чорнобильської зони в середині серпня приблизно через три з половиною місяці після техногенної катастрофи. Як пригадує ліквідатор аварії на ЧАЄС щоденно їх транспортом доставляли до периметра десятикілометрової зони, де вони від ранку до вечора заміняли пошкодженні датчики та обслуговували огорожу. Пішовши не роздумуючи на цей, без перебільшення сказати, подвиг пан Сергій твердо знав, що робить це заради майбутнього покоління.

 

«Хочу сказати, що ні про що не жалкую, – розповідає Сергій Михайлович. – Я робив те, заради чого складав клятву, я захищав свій народ. Так, моє здоров’я підірване, але я знав на що я іду. Зараз ми досі маємо наслідки тієї трагедії, але сподіваюсь, що людство почерпнуло з цього серйозний урок».

 

Василь Хлян разом із Богданом Денищуком ліквідовували наслідки техногенної катастрофи з 5 вересня по 21 жовтня 1986 року. Василь Степанович із співслужбовцями отримали дозу опромінення в 29,8 рентген. І це при тому, що згідно настанов з захисту від зброї масового знищення міністерства оборони при опроміненні в 25 рентген війська виводяться з бою. В їх обов’язки входило будівництво інженерного огородження і монтаж технічних засобів охорони навколо 3-го і 4-го енергоблоків Чорнобильської АЕС.

 

«Наша група натягувала колючий дріт та встановлювала охоронну сигналізацію. В умовах жорсткого радіаційного опромінення датчики сигналізації витримували лише 1-2 дні після чого їх доводилось замінювати як на периметрі, так і в режимних приміщеннях 3-го енергоблоку», – згадує Василь Хлян.

Біля стели героям-чорнобильцям на території військової частини 4114, особовий склад якої майже у повному складі в 1986 році виїхав до району техногенного лиха, начальник Західного територіального управління Національної гвардії України генерал-лейтенант Олександр Набок, за мужність та самовідданість під час ліквідації наслідків катастрофи, вручив воїнам чорнобильцям пам’ятні грамоти.

 

Група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ