НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

Для Марата Грушевського, бійця батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, переломним моментом, після якого він вирішив стати на захист країни, став Іловайськ.

«Я сам киянин, працював на звичайній фірмі завідуючим складом. Події у Іловайську, як і більшість, бачив по телевізору, – розповідає Марат. – Після цього жаху подумав, що дітям на фронті не місце, що там повинні бути дорослі люди, які вже встигли пожити. Тож прийняв рішення піти добровольцем. Тоді мені було 44 роки. Попросив у директора розрахунок, зібрав речі і поїхав на фронт шукати можливості долучитися до діючої армії. Потрапив до батальйону «Донбас»».

У Іловайську батальйон поніс значні втрати, тож його фактично довелося збирати знову. Вже восени 2014 року постало питання про відправлення підрозділу до зони бойових дій. Марат Грушевський, як і інші бійці, був налаштований на те, щоб за першої можливості повернутися на фронт. Однак, доля розпорядилася по-іншому.  Того дня, коли одна частина батальйону поїхала до Дебальцевого, іншу, в складі якої був і Марат, відрядили на Львівщину, до навчального центру НГУ у Золочеві.

«Зізнаюся, я дуже не хотів їхати, але до мене підійшов командир зі словами: «Розумію, що всі вже зараз хочуть поїхати на фронт і захищати свою землю по-справжньому. Але зараз у тебе інше завдання. Прошу тебе не як командир, а як побратим». Після цієї розмови я погодився. А потім розпочалися пекельні бої за Дебальцево… Звичайно, я завжди був на телефоні, постійно спілкувався з командиром. 31 січня, щойно ми приїхали з полігону, я зателефонував йому. Командир говорив якось дивно, казав, що не відчуває ніг… Це була наша остання розмова. Пізніше він перестав брати слухавку, а далі я дізнався, що він загинув. Тільки потім я зрозумів, що саме в той момент, коли ми спілкувалися, командир помирав. З одного боку, добре, що я не потрапив туди, а з іншого… Так склалося життя», – згадує Марат.

Втім, бойовий шлях Марата Грушевського теж не був легким. У складі батальйону «Донбас» вже навесні 2015 року він потрапив у самий епіцентр боїв за Широкине.

«Тоді саме тривала активна фаза бойових дій, у Широкиному ми були до осені, а потім нас вивели з передових позицій, – згадує боєць НГУ. – З 2016 року ми дислокуємося у Слов’янську, брали участь у спецопераціях по всій лінії фронту  – від Маріуполя до Світлодарської дуги. Останні два роки я займаю посаду старшини мінометної батареї, займаюся матеріальним забезпеченням».

Чи уявляє Марат Грушевський своє життя поза військом? Впевнено відповідає, що його, 52-річного, повернення до «цивілки» не лякає. Тим паче, що він має потужну підтримку незалежно від того, який шлях обере, адже його дружина також служить у батальйоні «Донбас» медиком і розуміє його, як ніхто інший.

«2017 року дружина підписала контракт. Чи пішла вона до війська, щоб бути поряд? Мабуть, що почасти так, – з посмішкою відповідає Марат. – Але не тільки тому. Розумієте, вона сама з Маріуполя, чудово пам’ятає усі ці «референдуми», розмахування триколорами, обстріл російськими терористами мікрорайону «Східний» у Маріуполі. Тобто вона розуміє, через кого почалася війна і стала на захист держави за власними переконаннями. Як би не було, але підтримка сім’ї, розуміння з боку рідних і близьких є надзвичайно важливими. Так само, як і з боку суспільства загалом. Страшно, коли бачиш, що в Києві, наприклад, зовсім інше життя і про те, що на Сході тривають бойові дії, мало хто й згадує. Абсолютно інші цінності. А хочеться, щоб люди розуміли: ми знаходимося тут, аби стримувати агресора та захищати мирне життя, а не «відпочиваємо на курорті», як дозволяють собі говорити деякі діячі».

Своїм побратимам, а також усім захисникам і захисницям України  військовослужбовець Нацгвардії бажає, насамперед, впевненості в собі та у справі, яку роблять  – як на службі, так і після її завершення. 

«Ніколи не опускайте руки та не втрачайте віру в себе», – говорить Марат Грушевський.

Автор Аліна Логвиненко

Фото Нікіта Тафійчук