НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ

Телефон довіри (044) 226-22-52

У ніч на 26 квітня 1986 року сталася  найбільша в історії людства техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена серією вибухів, які призвели до руйнування реактора та будівлі четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції і викиду великої кількості радіоактивних матеріалів, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду, цезію і стронцію у середовище.

Гарячий струмінь від реактора піднявся на висоту понад кілометр, впавши пізніше до кількасот метрів. Хмара, що виникла над ЧАЕС, під дією вітру пізніше посунулася на північ, накривши собою українське Полісся, деякі регіони Білорусії і Росії. Незабаром після катастрофи радіоактивні викиди були виявлені на території Швеції і Фінляндії, а згодом – Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу всієї північної півкулі. Трагічні наслідки цієї аварії відчуваються і через 35 років та є причиною багатьох захворювань й серйозного забруднення середовища.

У річницю Чорнобильської трагедії ми розкажемо вам про героїв, які не бачили «ворога» , але «воювали» з ним за життя.

Сьогодні на обліку тільки у ветеранській організації Головного управління Національної гвардії МВС України перебуває 138 ліквідаторів, з них 106 отримали інвалідність у результаті захворювань, пов’язаних з перебуванням у зоні підвищеної радіації.

Микола Алекса, командувач внутрішніх військ у 1986-1989 роках, генерал-лейтенант:

Підрозділи внутрішніх військ прибули в район біди в числі перших. Офіцери, прапорщики, сержанти і бійці допомагали евакуювати населення і вели радіаційну розвідку. Там, в Чорнобилі офіцери одразу прийшли до висновку, що у людей немає досвіду дій в умовах радіаційного забруднення. В екстремальній ситуації необхідно терміново перебудувати форми та методи роботи: і організаційної, і професійної. Доводилось оперативно, часом миттєво, шукати нестандартні відповіді на стільки ж нестандартні питання, коли деякі положення чинних нормативних документів не відповідали обстановці, яка склалася. Потрібно було не тільки зняти природну внутрішню напругу у особового складу, а й не зменшити рівень небезпеки, не втратити пильність.

Упродовж усього періоду перебування військ в зоні аварії сотні воїнів різних спеціальностей (водії, сапери, зв’язківці, кухарі, кіномеханіки) відряджалися з інших частин у війська, які діяли в Чорнобилі. У перші дні прибулі в район аварії частини були укомплектовані особовим складом відповідно до існуючих на той час штатів.

Величезне навантаження лягло на відділ, коли почався процес заміни особового складу в районі аварії. Одночасно, кілька сотень військовослужбовців стали повертатися в місця постійної дислокації і стільки ж відправлялося для їх заміни. Необхідно було ретельно провести відбір особового складу, організувати відправку до нового місця служби, зустріти тих, що поверталися.

Згадує це і Василь Миколайчук.

Участь внутрішніх військ у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, проведені заходи щодо організації бойової служби різного характеру та всебічного забезпечення її в умовах радіоактивного зараження місцевості, труднощі, які при цьому були, зобов’язують усіх  зробити певні висновки й взяти уроки із отриманої практики дій військ в екстремальних умовах. Питання роботи командирів, штабів, служб тилу, оперативних груп недостатньо повно і детально відображено в розроблених на воєнний час планах захисту військ від зброї масового ураження. У взаємодії з працівниками міліції внутрішні війська забезпечили охорону не лише самої станції, але і житлових будинків, магазинів та інших об’єктів, що лишилися після евакуації населення.

Опромінення. Техніка та люди

Штабом і службами управління цілодобово здійснювався збір даних про оперативну і радіаційну обстановку, матеріально-технічне забезпечення, про виконання відданих розпоряджень, передислокації частин, заміну фахівців, транспорту. Облік вівся в спеціальному журналі, обстановка наносилася на робочу карту оперативної групи.

На усіх ділянках периметру АЕС були зроблені контрольні виміри рівнів радіації та проведена дезактивація укриттів і місць несення служби, особовий склад саперного взводу відновив бетонну огорожу периметру станції. Зібрані дані перевірялися та уточнювалися, після чого включалися в рішення та інші документи, наносилися на карту.

Практично усі начальники хімічної служби військових частин брали участь у ліквідації наслідків аварії. Через відсутність практики та конкретної методики визначення отриманих доз опромінення, їх обліку, мали місце випадки, коли цей облік проводився неправильно або із запізненням. Щодобові дози опромінювання визначалися шляхом множення часу перебування військовослужбовця на зараженій місцевості на рівні радіації в цьому місці.

Під час проведення спеціальної обробки техніки та санітарної обробки особового складу, які здійснювались після кожного повернення їх із служби, з’явилися проблеми утилізації радіоактивних стоків та частої зміни місць санітарної обмивки через швидке зростання дії на них рівня радіації. Деякі командири почали самостійно виключати забруднену понад встановлені норми техніку із експлуатації, а замість неї вводити в район незабруднену. Утворився так званий «відстій» техніки, про охорону якої ніхто не турбувався. 

Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС унаслідок високого рівня забруднення 52 одиниці техніки, у тому числі БТР, автомобілі хімічної служби і зв’язку були вилучені з експлуатації і захоронені. 

У районі населеного пункту Лубянка захоронені близько 1050 автобусів («Ікаруси», ЛАЗи, ЛіАЗи), якими евакуйовувалось населення міста Прип’яті. На окремому майданчику зберігаються вертольоти, які скидали вантаж у зруйнований 4-й енергоблок АЕС, і понад 300 одиниць бронетанкової й інженерної техніки.

26 квітня 1986 рік Геннадій Новіков зустрів черговим по військовій частині 3350 в місті Золочеві на посаді начальника штабу 2 батальйону, а в липні 1987 року прийняв командування батальйоном. Після чого вперше опинився в 30-ти кілометровій зоні. Основними завданнями підрозділу, яким керував Геннадій Семенович, була охорона та забезпечення правопорядку. 1 батальйон ніс службу на території ЧАЕС, біля 4-го енергоблоку та на контрольно-пропускних пунктах, а його підрозділ в 30-ти кілометровій режимній зоні.

Натомість, Михайло Григор’єв згадує, що через щоденні виснажливі чергування, солдати не мали часу відпочити. І кожен з них лише потім зрозумів наскільки важливу роль вони відіграють. Коли сталась аварія на ЧАЕС, Михайло проходив службу у військовій частині 3395, у Донецьку.

Каже, що у ті дні погодні умови були такими жахливими, що через постійний холод приходилося грітися біля вогнища. Проте, попіл та дим були радіаційними та становили небезпеку для здоров’я.

Але ніхто з них тоді не уявляв, які жахливі наслідки можуть бути.

На момент «чорнобильської» аварії 86-го року Михайло Гребенщиков займав посаду заступника начальника штабу ІТСО в\ч 7428 місто Рівне. Туди його відрядили як офіцера по інженерно-технічних засобах охорони оперативної групи головного управління. Головним завданням для якого була охорона способом оперативного чергування 10-ти кілометрової зони біля ЧАЕС та самого міста.

Там, розповідає, навколо місця катастрофи повинні були побудувати сигнально-загороджувальний дротовий паркан та виставити караули, аби не допустити проникнення на ділянку, що охороняється.

*Загалом цим питанням займалось Міністерство середнього машинобудування – один з найтехнологічніших в кінці ХХ століття.

Каже, що органи державної влади, військовослужбовці та населення доклали титанічних зусиль, щоб звести до мінімуму наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС. На жаль, усі, хто брав участь у ліквідації наслідків, були опроміненні радіацією в рази більше, ніж звичайна людина за рік. Так у більшості згодом виявили онкологічні захворювання.

Під охороною 1 батальйону 17 полку, де починав проходити службу Віктор Полив’яний, знаходилася абсолютно уся станція. За її периметр з усіма КПП, організацію пропускного режиму також відповідали військовослужбовці. Уперше у «зоні» Віктор побував у березні 1988 під час стажування у якості командира відділення.

«Я все життя рвався у «бій» і завжди до цього прагнув. Чорнобиль показав, що то була справжня війна, ядерна, з ворогом якого не бачиш, а інколи і не відчуваєш, але він не менш за куль вбиває і калічить, лишаючи за собою “вбитих” і “поранених”. 

При цьому це все відбувалося у мирний час – де теж є місце подвигу. І у який̆ би частині Чорнобильської станції, чи зони відчуження ти б не виконував бойові завдання, і яку б службу не ніс, наслідки тієї “війни” з катастрофою планетарного масштабу ти відчуватимеш все своє життя, як невиліковний “ядерний опік” на тілі і на душі».

Полковник Ярослав Сабадаш був у складі командування збірного загону у Поліському, який займався охороною десятикілометрової зони  та реактора.

Вони пройшли неймовірний шлях. Спочатку подібні розповіді приховувались й багато хто мовчав. Але завдяки кожному, хто тоді доклав зусиль, під час ліквідації, сьогодні ми не допускаємо тих помилок.

Наостанок, чоловіки побажали людям міцного здоров’я, завжди виконувати поставлені цілі й завдання до кінця, не зважаючи ні на що, а також залишатися людиною в будь-яких умовах. «Бережіть себе, бережіть довкілля, допомагайте іншим, цінуйте життя!».