Понеділок, 21 Серпень, 2017 - 11:24

Поділитися

01 Сер 2017

Триватиме недовго: глава Нацгвардії назвав кілька сценаріїв закінчення війни на Донбасі

Генерал-лейтенант Юрій Аллеров про бої за Лисичанськ, реформу НГУ і закінчення війни.

 

Командувач Національної гвардії України генерал-лейтенант ЮРІЙ АЛЛЕРОВ у третій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про бої за Лисичанськ у 2014 році, про запровадження стандартів НАТО та реформи в НГУ та про те, коли завершиться війна на Донбасі.

Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Перед війною головною метою Росії були не Донецьк і Луганськ, а інше місто – глава Нацгвардії

 

– Взимку екс-комбат "Азова", а нині – народний депутат Андрій Білецький зробив різку заяву на адресу командування Нацгвардії. І передав в ГПУ документи, які, за його словами, свідчать про те, що в НГУ процвітає корупція та служать офіцери-сепаратисти. Що можете сказати з цього приводу? Які у вас взагалі відносини з Білецьким?

– Білецький – це народний депутат, який сьогодні зайнятий побудовою політичної кар’єри. І майданчиком для реалізації якихось його планів і декларацій став "Азов". "Азов" сьогодні існує фактично на двох рівнях. Перший – це військовий підрозділ, де є дійсно багато людей, які Білецькому вірять. І другий – це Цивільний корпус "Азов", який згуртовує навколо себе молодих людей. Завдяки цьому складнику він має змогу позиціонувати себе як політичного лідера. Немає в мене сьогодні особистих стосунків з ним, немає на нього ніякої злості.

 

– І все-таки, що можете сказати про ті папери, які Білецький передавав у прокуратуру? Про його звинувачення на вашу адресу, на адресу командування НГУ взагалі?

– Усі ті заяви і факти перевірили прокуратура і СБУ. Це все зроблено. Більше того, ми самі просили, аби ця перевірка була проведена. Бо ми намагаємося бути максимально відкритими.

Ще з 2016 року діє закон, згідно з яким усі закупівлі проводяться через Prozorro. Є деякі позиції, пов’язані з державною таємницею. А все решта йде на майданчику Prozorro. Це все – на виду, проводиться порівняння з іншими військовими формуваннями. Ми ніде не перебільшували запропоновану вартість.

 

– Результати цієї перевірки вже були оприлюднені десь?

– Білецькому на його звернення відповідав головний військовий прокурор [Анатолій] Матіос. Була потім проведена ще одна перевірка, цього разу вже МВС. І з озвучених Білецьким фактів майже нічого не підтвердилося. Кажу "майже", бо була одна ситуація щодо закупівлі наметів. Але там треба зважати на діючу цінову політику і пропозиції, які нам надходили. Старі намети, виготовлені понад 9 років тому, нам пропонували дешевше. Там, де вже і нитки згнили, і все інше, і ремонтних комплектів немає… А ми закупили нові. І ці нові коштували дорожче.

 

– Логічно.

– На жаль, під час проведення тендерів якість не є основним фактором. Хоча при виборі, як на мене, розумніше було б спершу зважати на якість, а вже потім – на ціну. І сама система балів чи оцінки критеріїв, вважаю, потребує доопрацювання. Тому і щодо цих наметів були розбіжності в підходах пояснення як моїх фінансистів, так і аудиту МВС. Підсумок – усі процедури проведено відповідно до закону.

 

– Крім "Азова" до складу Нацгвардії входить і батальйон "Донбас"

Так. У складі НГУ також сьогодні є підрозділ "Донбас", є батальйон імені Кульчицького. І вони перебувають у складі військових частин. Тобто той стан, який був на початку бойових дій – коли добровольці, які мали бажання і прагнення захистити державу, йшли на війну, і кожен воював, як хотів, по-різному – уже пішов у історію. Сьогодні настав час для військових формувань із чітко визначеними функціями і можливостями.

Безумовно, ми змінили організаційно-штатні структури, вивели їх у склад військових частин, провели додаткову військову підготовку за всіма напрямками і критеріями, яким мають відповідати збройні формування. Сьогодні вони воюють. "Донбас" в Попасній знаходиться, батальйон Кульчицького – у промзоні Авдіївки. Проходять регулярні ротації.

 

– У батальйону "Донбас" теж був досить одіозний командир – Семен Семенченко. Не виникало з ним конфліктів?

– Що стосується Семена Семенченка – це теж політична фігура. І я, якщо чесно, вважаю його складною людиною. Уперше я з ним перетнувся у Слов’янську. Мені тоді сказали, що "Донбас" прибув у підпорядкування частин і підрозділів, якими ми керуємо. Дуже добре пам’ятаю наше знайомство. Був уже пізній вечір, близько 22-ї години. Він прийшов до мене, у нас такий там умовний штаб був… Я йому кажу: "Добрий вечір! Ти хто?"

 

– Він ще в балаклаві був чи вже ні?

– Ні. У балаклаві він тільки на людях ходив та перед камерами… Так от, питаю в нього: "Ви хто?" Жорстко йому тоді висказав… А він: "Чего это вы со мной так говорите?" Я йому тоді розповів про себе, що я поступово йшов від курсанта до генерала, від сходинки до сходинки. І для того, аби розмовляти з ним на якісь військові теми, я маю розуміти, на якому рівні він знаходиться. А рівня там ніякого нема. Він щось там розповідав, що вчився у військовому училищі якомусь – і чомусь не закінчив.

 

– Тим не менше є ті, хто вважає, що без нього батальйон "Донбас" би не відбувся.

– На війні до нього можна ставитися по-різному. Сказати, що він так вже прекрасно керував підрозділом, неправильно. У багатьох випадках підрозділом керував на той час Філін, начальник штабу батальйону (підполковник В'ячеслав Власенко, наразі – командир 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна", – "Апостроф").

Знаєте, є правда війни. Коли у Лисичанськ ми почали заходити – був бій. У нас нічого не було, ми на автобусах та УАЗиках атакували населений пункт. На Первомайськ йшли, на Лисичанськ, де загинув у мене командир [21-ї окремої криворізької] бригади Олександр Радієвський…

Ми взяли у 51-ї бригади ЗСУ один танк і дві БМП – і на автобусах заходили зі сторони Сєвєродонецька. Так вийшло, що у танка було лише чотири постріли, у БМП текла солярка, і вона (БМП) не була дієва… Вони зайшли – і одразу вийшли. Близько 200 гвардійців розпочали атаку на Лисичанськ без підтримки (на автобусах і пішим порядком). Їх почали серйозно обстрілювати. Це було неподалік від заправки. Там снайпер вбив командира бригади, командира одного з батальйонів, контрактника…

Бій тривав понад чотири години… Я з Радієвським розмовляв о 10-й. Тоді, на превеликий жаль, управління боєм здійснювалося за допомогою звичайнісінького мобільного… А коли подзвонив об 11-й – він уже не відповів…

Важко було зрозуміти, що там відбувається. То вже потім почалися доповіді, ми зв’язалися з іншими офіцерами. І дізналися про те, що в цьому бою втратили чотирьох загиблими і заступник комбрига (Олександр Піскун, полковник Нацгвардії, заступник командира бригади криворізької військової частини 3011, потрапив в полон 23 липня 2014 року, - "Апостроф") отримав поранення. Це трапилося за чотири години – мені доповіли, що люди вийшли назад, але не вистачає п'ять осіб. Хоча підтверджені були дані про чотирьох загиблих.

А ще за деякий час мені подзвонили на мобільний – не складно було, очевидно, прорахувати. І той, хто був на тому кінці, представився "казаком Сережей" і каже: "Вот тут ваш полковник лежит на столе – раненый…" Виявилося, що у заступника комбрига були дуже серйозні осколкові поранення спини, і вони його хотіли вивезти до Росії.

 

– А для чого дзвонили, якщо хотіли вивезти?

– Дзвонили тому, що ми були на командному пункті, там був і Муженко Віктор Миколайович, тоді вже керівник АТО. 95-а і 24-а бригади ЗСУ та моя – 3011 [військова частина НГУ] відбили південь Лисичанська… У місті була Центральна лікарня з моргом. Було припущення, що людей, яких ми не дорахувалися, забрали. Усі бачили, що вони загинули, їх просто не винесли з поля бою. Така динаміка була, що не встигли. Лисичанськ тоді оточили настільки, що вислизнути було досить складно. Замінували навіть деякі напрямки… І цей "казак Сережа" просив лише про одне: аби їм дали можливість вийти. Тому він і дзвонив.

Водночас мобільними телефонами ці пройдисвіти почали вимагати у родичів 15 тисяч доларів за тіло Радієвського. Вони розуміли, що він командир...

 

– А заступник комбрига?

– Він був у дуже важкому стані. У лікарні не було електрики. Ситуація була критичною. І тоді я Семену Семенченку поставив завдання… 24-у і 95-у бригади ЗСУ зупинили бойовики на крутих схилах поблизу Лисичанська. А вони – батальйон "Донбас" – зайшли в місто. Зайшли через приватний сектор, із західного напрямку, вночі. Закріпилися. І відзвітували: усе, ми закріпилися і будемо тут. Тому що на півночі Лисичанська нам довелося відійти у зв’язку з втратами, відсутністю підтримки.

Нам також вдалося вийти на лікарів тієї лікарні, до пошуків я підключив також місцевих патріотів – вони мені почали давати інформацію. Залучав навіть декого з Сєверодонецька. І мені розповіли, що нашого пораненого заступника комбрига готуються вивезти до Росії. І що лікарню охороняли бойовики з Кавказу.

І я Семену сказав тоді: "Робіть, що хочете, але вночі ви маєте бути в лікарні. Інакше офіцера живого вивезуть". Він відповідає: "Понял".

І дійсно, його люди пішли до тієї лікарні. Озброєні охоронці лікарні звідти повтікали. Ми знайшли тоді в морзі тіла наших хлопців і підполковника. І тоді Голяков (Олександр Голяков, заступник начальника центрального територіального управління НГУ з громадської безпеки, один з фігурантів звернення Білецького до ГПУ, на момент описуваних подій відіграв важливу роль у порятунку Піскуна, – "Апостроф"), він був цивільним на той час, приїхав… Час ішов на години. Вони його довезли з Лисичанська майже до Красного Лимана (зараз місто Лиман Донецької області, – "Апостроф"), а звідти на "вертушці" доправили до Дніпропетровська (зараз місто Дніпро, – "Апостроф"). Де він одразу опинився на операційному столі. Ще б пара годин – і ми б його втратили…

Я це все розповідаю до того, що Лисичанськ став знаковим і для Семенченка. Він теж там брав участь. А потім вони захопили якусь базу з купою майна та розташувалися підрозділом там.

 

- Давайте трохи про очолювану вами структуру поговоримо. Ви на момент приходу до Нацгвардії 1,5 року тому підтверджували прагнення впроваджувати в НГУ стандарти НАТО. Як успіхи? У чому за цей час змінилася Нацгвардія?

– Тут не обмежишся констатацією фактів з переліком досягнень і проблем. Сьогодні наша країна рухається в напрямку євроінтеграції. Коли ми зіткнулися із зовнішньою агресією, зрозуміли, що такий потужний ворог, як Росія, буде постійно тиснути на нас і у пошуках можливостей впливу постійно буде роздмухувати національні, релігійні проблеми, ще щось… А об’єднання з Європою дасть нам можливість отримати і військову допомогу.

І те, що ми взяли курс на євроінтеграцію, дуже обурило Росію. Не можуть вони змиритися з тим, що через кордон у них буде країна, що сповідуватиме європейські принципи і підходи. На місці України Росії потрібна не європейська країна, а буферна зона, яка дозволить стримувати своїх громадян. Інакше – росіяни рано чи пізно вибухнуть: а чого це в Україні добре, а у них – погано? Значить – влада погана!

Зараз багато розмов йде про те, що нам необхідно впроваджувати стандарти НАТО. Але мова не йде про копіювання. Це, швидше, напрямок руху. Я спілкувався з фахівцями військової і навіть політичної сфер, бо ми маємо Офіс НАТО в Україні. Наприкінці травня вони провели на базі нашої академії (Національної академії Національної гвардії України, – "Апостроф) серйозний семінар. Представники програми НАТО звернулися до нас, ми допомогли організувати…

Зібрано було представників країн НАТО, безпосередньо військових аташе країн НАТО і країн, що не входять до Північноатлантичного альянсу, і разом з керівником Офісу НАТО проведено семінар, на якому задекларували наше прагнення до євроінтеграції, до визнання і дотримання їхніх стандартів. Тих – які нам підходять і до яких ми будемо прагнути. І разом з тим визначили послідовні шляхи, якими ми хотіли б отримати від них допомогу для того, щоб якомога швидше все реалізувати.

Я завжди повторюю: сьогодні нам не треба копіювати Німеччину чи США. Натомість – ми обираємо ключові норми, яких слід дотримуватися. Це може бути озброєння, певні вимоги до одягу, взуття, зброї, засобів зв’язку… І обов’язково їх враховуємо. Цих стандартів – більше тисячі. І сказати, що ми зараз усі скопіювали, значить, готові іти в НАТО – це повна маячня.

Сьогодні на тлі інтеграційних заходів, які проводяться в країні, нам треба змінити наголос у питаннях, пов’язаних з системністю у військових формуваннях.

 

– У чому це виявляється на практиці?

– Ми задекларували, що плануємо у цьому році змінити відповідно до стандартів НАТО управлінську структуру. Тобто Головне управління НГУ буде адаптовано під їхні стандарти. Мова йде не про копіювання назв. Мова йде про те, щоб при взаємодії військових формувань НАТО і України, ми керувалися єдиними системними підходами в організації зв’язку, управління, системи логістики, роботи штабів. І якраз у цьому напрямку ми ведемо зараз певну роботу. Спільні з фахівцями НАТО робочі групи оцінюють процес.

До речі, ми розробили організаційно-штатну структуру Головного управління, передали нашим західним партнерам, а вони відправили до Брюсселю. Відповіді немає вже понад два місяці, але в нас немає можливості так довго чекати, маємо програму і йдемо вперед.

Ми чітко розуміємо, що ми дуже відрізняємося від інших країн, у нас своя історична спадщина, власна українська ментальність. Важливе бачення: якого кінцевого результату ми прагнемо і як збираємося цього результату досягати.

Наприклад, ми змінюємо систему обігу документів, приводимо її у відповідність до стандартів НАТО. Ми це робимо, використовуючи той потенціал, який у нас є, і те фінансування, яке є. І в цих межах плануємо.

Я їм так і кажу: "Те, що ми концептуально напрацювали, ми намагаємося одразу ж і виконувати. І з часом покажемо, що це сказали – зробили, це сказали – зробили… А якщо ви ще й матеріально нам допоможете!.. Нам не треба ваших грошей, нам треба навчання наших фахівців, участь ваших експертів, підготовка до вивчення іноземної мови тощо… З вашою допомогою ми просто зробимо це швидше". Нашим західним партнерам дуже подобається, коли у них гроші не просять. А я не прошу.

 

– І чим можете похвалитися зараз?

– Наприклад, у лютому 2016 року ми задекларували зміни до системи підготовки війська. І сьогодні ми повністю переробили програми професійної підготовки за різними спеціальностями. Ми запровадили інститут інструкторів у військових частинах. Розробили штатні зміни. Започаткували інститут головних сержантів, почали вже випуск сержантів за цими напрямами. Обрали головного сержанта, старшину Національної гвардії, уже його познайомили з головним сержантом Збройних сил і плануємо на перспективу, щоб він пройшов базовий курс підготовки сержантів за кордоном, щоб далі розповсюджувати і сприяти розвитку інституту сержантів у Національній гвардії.

Ми запросили радників з Національної гвардії США штату Каліфорнія, у нас є радники з Румунії, а в перспективі – і з Франції та Туреччини.

Минулого року ми стали спостерігачем FIEP – Асоціації сил жандармерії та поліції країн Європи і Середземного моря. Цього року ми подали заявку, аби стати вже повноправним членом.

 

– Наскільки це реально?

– Жандармерія Румунії стала членом FIEP до того, як Румунія вступила до Євросоюзу. Ми маємо усі шанси повторити цей шлях цього року!

Питаєте, чим пишаюся? Тим же інститутом сержантів. Інститутом військового капеланства, який всі декларували і лише ми запровадили… Насправді, є багато речей, які ми не лише задекларували, а й встигли реалізувати. Так що нам є що показати нашим закордонним партнерам.

 

– А на що вам зараз найбільше потрібні гроші?

– Багато на що.

 

– Наприклад?

– Серед задекларованих змін на першому місці у нас стоїть зміна системи управління. Система управління – це пункти управління. Ми повністю ліквідуємо зараз систему зв’язку, яка була відпрацьована у радянські часи. Це старі радіостанції, це старі системні підходи, які досі намагаються контролювати російські спецслужби – усе це треба повністю ліквідувати і побудувати нову систему.

Мова йде про сучасні пункти управління, як ті, що базуються в місцях постійної дислокації, так і на рухомих базах. У нас є можливість прямо зараз вийти на відеоконференцзв’язок із зоною АТО. Там у нас є сучасні транспортні засоби, є комунікації, пов’язані із супутниковим телебаченням…

(Під час надзвичайної ситуації у Балаклії, коли вибухали склади, ми одними з перших організували охорону громадського порядку, охорону майна громадян, евакуацію населення, забезпечували харчування людей за допомогою наших польових кухонь, психологічну допомогу).

Сучасні радіостанції дуже дорого коштують сьогодні. Тому і доводилося свого часу управляти боєм за допомогою мобільних телефонів або користуватися найдешевшими радіостанціями. У мене в зоні АТО був свій позивний. І коли я виходив в ефір за радіостанцією, бували випадки, що за 10-15 хвилин після цього, квадрат, у якому я був, накривали артилерією. Так не має бути. Тож засоби зв’язку – це вкрай важливо.

Не менш важливою є система підготовки військ – це підготовка інструкторів і, головне, розбудова та модернізація навчальних центрів. Нам потрібні сучасні навчальні центри, нові навчальні програми та нові тренажери, які дадуть можливість отримувати професійні навички і при цьому не витрачати боєприпаси і не знищувати потенціал техніки. Потрібні тренажери, які дозволять залучати бойову зброю і бойову техніку лише на кінцевій фазі навчань. Але це дороге задоволення. Наприклад, система імітації бою MILES у США коштує близько 5 мільйонів доларів.

 

- Дороге задоволення!

– А помножте ще на курс долара – кругленька сума в гривнях виходить, правда? От я й прошу у них: дайте таку систему. Вкладайте в своє виробництво, передайте нам готовий продукт. І вони на це йдуть. Цього року США обіцяють допомогу різноманітним обладнанням на суму близько 20 мільйонів.

У Старому (селище в Київській області, – "Апостроф") ми плануємо розгорнути міжнародний центр професійної підготовки з трьох напрямів. Там буде підготовка фахівців, що виконуватимуть правоохоронні функції, підготовка спецпризначенців та підготовка миротворців (які зможуть виконувати миротворчі завдання у різних місцях планети). Буде макет міста, будуть кілер-хауси, будуть макети стандартних приміщень, де можна відпрацьовувати алгоритми дій на випадок боротьби з тероризмом, охорони громадського порядку тощо. Буде імітація бою, фіксація вогневих уражень з двох боків.

 

– І західні партнери готові це фінансувати?

– Вони будуть приїжджати і навчатися тут. І вже висловили готовність допомагати нам у реалізації цих планів.

Окрім системи підготовки, навчальної бази і цих всіх модулів та тренажерів, ми переходимо зовсім в іншу площину у системі логістики. Ми робимо сьогодні центри, які будуть відповідати за вимоги до якості продукції, за прозорість торгів. І в контексті логістики сьогодні – це створення сучасних моделей військових містечок, вирішення питань проживання особового складу.

На річниці бригади швидкого реагування, наприклад, після того, як ми привітали особовий склад зі святом, почали з хлопцями спілкуватися. У 1-му батальйоні вже понад 600 осіб. Бригада ще створюється, а особовий склад вже виконує завдання в зоні АТО. Прямо зараз 200 осіб з цієї бригади перебуває в зоні АТО.

 

– На якій лінії?

– І перша, і друга, і третя.

 

– І перша теж є? Бо вам закидали якраз те, що бойова бригада не воює, як хлопцям обіцяли від початку.

– Є, сьогодні вже є. Я про них згадав, тому що у нас для бригади швидкого реагування немає ні спортзалу, ні гуртожитка. А де жити членам сімей? Ми розпочали розбудовувати інфраструктуру, яка буде давати можливість спокійно служити – їхні сім’ї і діти розвиваються, а вони самі в сучасних умовах займаються і спортом, і бойовою підготовкою... Це комплексні питання.

 

– Хіба сьогодні держбюджет зможе потягнути реалізацію таких масштабних планів?

– У тому і справа, що гроші, які ми беремо, використовуємо дуже прозоро. Навіть недоброзичливці не зможуть нам дорікнути, бо ми виключили тіньові схеми. За нашими підрахунками, для створення з нуля нової бригади (як та, що ми в Гостомелі зробили) потрібно приблизно від 4 до 5 млрд грн. Бюджет НГУ на рік складає 9,6 млрд грн. Тобто половина фінансування. А ми з початку війни створили 5 нових бригад! От уявіть – де брати гроші?

 

– Мені теж цікаво. І ви де брали гроші?

– Чотири бригади ми організували на базі вже наявних військових формувань – де батальйони, де полки були. А це з нуля взагалі. І тому, якщо нам не будуть допомагати, до повної готовності ми рухатимемося дуже довго.

Ми сьогодні використовуємо будь-який потенціал допомоги: іноземний, волонтерський, депутатів, просто громадян, які мають змогу і бажання допомогти. Є такі системні підходи сьогодні, які допомагають нам виживати. От кажуть: "Скільки ви грошей витрачаєте на рекламу?" Ви бачили, скільки плакатів скрізь розвішано? А ми ні копійки не витратили! Це все – допомога.

 

– Ви кажете, що до кінця року структура Головного управління НГУ буде змінена. Наскільки кардинально?

– Відсотків на 70. Я вже говорив, що ми не копіюємо "натівські" стандарти управлінських структур – ми йдемо далі і робимо більше. Бо у них одні проблеми, у нас – інші.

Наприклад, документообіг між структурними підрозділами має відбуватися так: натиснув кнопку – і отримав необхідну інформацію на кожного солдата в будь-якій частині військового формування. У нас сьогодні цього нема. У нас комп'ютерів навіть не вистачає!.. І я вважаю, що створити нову структуру, задекларувати її і нічого під це не дати – нерозумно як мінімум!

А якщо я вам скажу, що у мене є план на території НГУ поставити будівлю – вісім поверхів угору і два – вниз, де розмістити новий сучасний центр бойового управління з новою інфраструктурою? На будівництво мені треба десь 120 млн грн, ще 80 – на "начинку". Поки їх нема. Але ми робимо проекти. І коли нам нададуть кошти – ми вже знатимемо чітко, на що їх спрямувати. Ми сьогодні створюємо автоматичну систему управління. Я думаю, що до грудня у мене нова сучасна бригада буде у відділенні мати планшети – і будемо бачити, де кожен солдат знаходиться (зокрема, на передовій).

Ми потроху приходимо до того, що давно вже функціонує в країнах НАТО. Але на це потрібні час і гроші. Ми не сидимо на місці.

 

- Які ще нові напрями, проекти є, на які не потрібні такі кошти?

– Сьогодні в країні не відпрацьована система психологічної реабілітації. А синдром війни – штука складна. І ми сьогодні започаткували психотренінговий комплекс. Тобто бійці, які йдуть на передову, проходитимуть діагностику. Потім, коли вони повертаються, з ними працюють, їх виводять з цього психічного стану, намагаються ресоціалізувати... У нас є повний план зі створення сучасного психотренінгового комплексу.

 

– Тобто мова йде про те, що нарешті буде проводитися централізована психологічна допомога для учасників АТО, які повертаються з фронту? Ви всіх проганятимете через цей центр?

– Так, ми будемо робити це поступово. А ще більше – будемо робити виїзні групи, які виїжджатимуть безпосередньо до військових частин і там працюватимуть. Для цих потреб закуповуємо цього року два автобуси. А ви бачили наші автобуси-їдальні, до речі?

 

– Ні.

– Такого ніде нема більше. Уявіть: кількасот людей стоять у центрі міста. Як їх погодувати? Куди їм в туалет сходити? І ми робимо такі комплекси, що люди сідають, їдять, виходять, змінюють одне одного... Не треба ні смітити, не треба ходити з казанками. Ми ці речі сьогодні впроваджуємо. Причому все продумано, ми ретельно вивчаємо аналогічний досвід в інших країнах, десь щось своє додумуємо...

Крім того, ми розробили вже зразки нової форми. Продумали все до дрібниць. Включно з новою символікою і головними уборами – і кашкетами, і зимовими шапками. Нас намагалися тролити свого часу за ті зимові шапки, що вони якісь не такі... (волонтер-інструктор з Ізраїлю Цві Аріелі критикував командування НГУ за закупівлю хутряних зимових шапок замість значно дешевших флісових, – "Апостроф").

 

– І я розумію, чому тролили. На хутряну шапку каску не натягнеш!

– Та ні... Швидше, причина в тому, що в Ізраїлі в такій шапці дуже жарко...Коли до мене приходила ваша колега з іншого видання, приміряла ту шапку на себе. І президенту я показував, що виготовлена вона таки з натурального хутра, а не з казна-чого, як про це розповідали критики. Бо президент не вірив, поки сам не побачив.

 

– Добре. А з каскою що робити?

– А вона спокійно одягається. Опускаєш "вуха", зав'язуєш знизу – і спокійнісінько одягаєш собі каску! Хоча, якщо вже на те пішло, під каску завжди, як правило, одягається підшоломник – взимку він ще й обличчя від холоду захистити може допомогти. Але на цю шапку, повторюся, каску можна одягнути.

Повернемося до форми. Синього кольору форма передбачена для частин, які охороняють консульства, представництва, займаються охороною громадського порядку. Кольору оливи – для військових оперативних частин.

 

– А чому це важливо зараз? Я розумію, чому важливо змінювати під час війни систему управління, систему підготовки... Але зміна зовнішнього вигляду форми?..

– Знаєте, що нас підштовхнуло до розуміння, що це насправді необхідно? Рухаючись у напрямку євроінтеграції, ми помітили, що там дуже серйозно розрізняють поліцію і жандармерію. Остання – це воєнізоване формування, або, як у нас кажуть, військове формування з правоохоронними функціями.

Суспільство зелену військову форму сприймає насторожено. Ми створили підрозділ для несення служби з охорони громадського порядку у гірській місцевості. Як це робиться у європейських країнах? Жандарми Румунії, карабінери Італії, жандарми Франції – вони всі присутні там, де люди чи на лижах катаються, чи туризмом займаються. І вони там організовують окремі пункти – комендатури. І крім правоохоронних функцій вони ще надають допомогу і рятують, якщо це потрібно.

І коли ми прийшли в Яремче, біля Буковелі, раптом з'ясувалося, що люди сприймають нас вороже. Кажуть: "Що ви тут, хлопці, робите? Їдьте до себе в АТО!" Це один такий дзвіночок був.

А коли ми під час Євробачення проводили експериментальне носіння цієї нової форми – люди нас сприймали зовсім інакше. Вони відчувають, що в синій формі йде правоохоронець. Нема жодної внутрішньої настороженості.

Ця зелена форма, яка є в НГУ зараз – це польова форма. Ми все одно колись мусили би перейти на новий однострій. Ми не кажемо, що те, що тут намальовано (показує товстий альбом зі зразками нової форми), буде все і одразу. Зрозуміло, що має пройти час, ми повинні доносити те, що носили раніше – ми ж державні кошти рахуємо. Кольорові гами підібрано, щоб цей перехідний період пройшов не так боляче. І от зі створенням нових підрозділів, ця синя форма якраз буде найкращим сигналом для людей: це – нове формування, створене народом, яке призначене не тільки для того, аби воювати, а й виконувати завдання всередині країни.

Читайте також: Анексію Криму готували 10 років, на Донбасі було по-іншому – голова Нацгвардії Юрій Аллеров

 

– Не жалкуєте, що свого часу погодилися прийти сюди, в Нацгвардію?

– А ви знаєте, коли мене запитують: "Ну як ти там?", я відповідаю, що сьогодні з задоволенням іду на роботу. Причина в тому, що коли вдається все, що ми започатковуємо командою, яка є в Нацгвардії, я отримую величезне задоволення...

 

– А що ваш досвід, ваші військові знання підказують вам щодо того, чи не загрожує нам серйозна активізація бойових дій – аж до, можливо, повномасштабного вторгнення? Наскільки довго взагалі, по-вашому, триватиме війна?

– Ви знаєте, у мене таке внутрішнє відчуття, що війна триватиме недовго.

 

– Як вона може припинитися? Завдяки чому?

– Або буде знайдено дієві важелі впливу на Путіна, або його просто не стане. Знаю, неможна нікому бажати смерті, але так дійсно було б краще для всіх.

Бо згадайте Гітлера – народ приймав його на ура, а коли його не стало – і війна закінчилася, і Німеччина обрала інший шлях розвитку, перетворившись в процвітаючу країну Європи. В Радянському Союзі після періоду сталінського терору, коли сам Сталін помер, почалася "відлига". І це – доля всіх отих "вождів"...

Росія також після краху СРСР пережила свій період "відлиги" – в часи Єльцина. І є надія, що другого Путіна там зараз не буде.

Але це моя особиста думка і надія. Як керівник НГУ я можу сказати, що, незалежно від правового режиму, незалежно від політичних змін у країні, Національна гвардія розвиватиме свій потенціал, підвищуватиме професіоналізм і боєздатність, щоб захищати безпеку і права свого народу, виконувати свої функції згідно із законами України і якомога ефективніше протидіяти різноманітним загрозам правопорядку.

 

Лілія Рагуцька