Середа, 22 Травень, 2019 - 22:41

Поділитися

06 Січ 2019

Спогади, спогади, спогади...

 

Коли  хвилини здавались годинами

В особовій справі службовця військової частини 3077 Олександра Савлука значиться, що в Афганістані він був радистом-шифрувальником оперативної групи військових радників при командуванні Царандою провінції Бадгіс. Робота зв’язківця багатьом видається спокійною та безпечною. Тож послухаємо його розповідь.

 

Олександр Савлук,
майор у відставці:

«...Ніколи не забуду свій перший вихід на бойову операцію. Наприкінці літа 1982 року до нас в Калай-Нау з Герату вийшла колона автомашин, яка везла боєприпаси, пальне, продукти. Потрапивши під обстріл душманів, не дійшовши до Калай-Нау кілометрів 30-40, колона зупинилась, прийняла бій, викликала на допомогу вертольоти. І я у складі бойової групи вилетів на виручку. Перед підльотом до колони ми розташувались з автоматами біля відкритих ілюмінаторів. Мене поставили з лівого борту. Праворуч від мене у відкритих дверях з кулеметом, закріпленим на турелі, став офіцер.

 

І тут почалося пекло. Вертоліт стріляв з усіх боків: знизу НУРСами, пілоти з кулеметів і ми з автоматів. Вертоліт пурхав, як метелик. Коли йшов на розворот праворуч, ноги піднімались і було видно, як зараз пам’ятаю, лише чисте синє небо, без жодної хмаринки, а коли повертав ліворуч, то впадала в очі метушня людей у білих чалмах, у яких я стріляв, учепившись мертвою хваткою в автомат, доки не вийшов увесь боєзапас. Було видно, як кулі, що падають у пісок, здіймають пил. Здавалося, що цьому бою не буде кінця, я втратив відлік часу.

 

Потім раптом усе стихло, вертоліт набув горизонтального положення й за кілька хвилин приземлився. Коли я вийшов із вертольота, земля тікала з-під ніг, горло стискали неприємні спазми, мене нудило, але почав інтенсивно дихати і прийшло полегшення. Коли ж глянув на годинник, то був уражений – з моменту вильоту до моменту посадки минуло лише 45 хвилин, а мені здавалось, що пройшла вічність.

 

За службу траплялось всяке. Кілька разів побував під мінометним вогнем, коли міни вибухали поруч, і я не знав, у яку шпаринку втиснутись. Після кожного такого обстрілу доводилося майже по шматочку збирати і лагодити розірвану уламками мін антену радіо­станції. Літав на аерофотозйомки бомбо-штурмових ударів на літаках АН-26, бачив на власні очі, як наші МіГи зрівнювали із землею кишлаки...» 

 

Працювали на межі можливостей

Ігор Вернігоров,
полковник у відставці: 

«...Наш полк у складі окремих авіаційних загонів з базових аеродромів Ташкента, Карші та Мари перевозив на територію Афганістану продукти харчування, пальне, медикаменти. У його складі був унікальний літак – «Скаль­пель» – обладнаний на базі Іл-76 літаючий шпиталь з реанімаційною та операційною, де під час перельотів бригада хірургів рятувала життя тяжкопоранених воїнів.

 

Назавжди залишаться у пам’яті спогади про важку працю екіпажів удень і вночі: зльоти та посадки літаків «по-бойовому», тобто «з гранично припустимим креном», по спіралі над аеродромом; «Стінгери», що летіли у літаки з вершин гір.

 

Екіпажі працювали на межі можливостей людей і техніки, з величезним психологічним та фізичним навантаженням. Мені, як заступнику командира загону з політчастини, доводилося докладати чимало зусиль щодо психологічного розвантаження особового складу, мобілізації екіпажів на подальше виконання поставлених завдань. Робити це доводилося в перервах між бойовими вильотами, яких на моєму рахунку понад сімдесят...»

 

Моя служба у тиловій частині

Іван Ільчишин,
капітан у відставці:

«...Служив я тоді у трубопровідній бригаді, яка забезпечувала пальним 40-ву загальновійськову армію. Її гарнізони розташовувалися вздовж дороги від кордону до міста Баграм, загалом протягом 550 кілометрів. На все життя запа­м’я­тав 13 червня 1984 року – цього дня відбулося моє бойове хрещення. Взагалі, трубопровідні частини призначаються для дій у тилу своїх військ і тому бронетехнікою не забезпечуються. Ми виїхали на КамАЗі, щоб усунути наслідки диверсії на трубопроводі в районі населеного пункту Хіджан. Наша патрульно-аварійна машина потрапила у засідку. Вийшов з ладу двигун. Упродовж тридцяти хвилин команда відбивала атаку за атакою, одночасно ремонтувала автомобіль і усувала пошкодження трубопроводу. Неможливо забути посвист куль, що летять прямісінько в тебе...»