Понеділок, 26 Серпень, 2019 - 10:07

Поділитися

10 Сер 2019

ПАМ’ЯТАЄМО: "Немо", "Монгол", "Комуніст", "Літак" – вони пішли першими звільняти Іловайськ…

П’ять років назад, 10 серпня, сили АТО за участю батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас", спеціальних батальйонів Міністерства внутрішніх справ України "Азов" та "Шахтарськ" і "Правого сектора" спільно зі Збройними силами України розпочали військову операцію зі штурму міста Іловайськ. Штурмові групи добровольців йшли під прикриттям бронетехніки. Перед ними стояло завдання – взяти місто, знищити укріпрайони та блокпости бойовиків.

 

Група резервного батальйону "Донбас" НГУ з 15 бійців, у складі якої перебував його куратор – начальник відділу управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління НГУ, полковник Юрій Бойко ("Немо"), рухалась у голові колони. Неподалік Іловайська гвардійці виявили ознаки мінування мосту. Вони запобігли його підриву, але потрапили під ворожий обстріл із великокаліберних снайперських гвинтівок і кулеметів.

 

Полковник Юрій Бойко, підполковник резерву Юрій Литвинський і старший солдат резерву Роман Мотичак, на жаль, загинули в тому бою. Ціною свого життя вони забезпечили просування батальйону, врятувавши десятки товаришів.

 

Вранці того ж дня під час бою з ворожою розвідувально-диверсійною групою біля с. Третяки, Іловайська міська рада, зник безвісті стрілець батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас" солдат резерву Вадим Антонов ("Літак"). У жовтні 2014 року пошукова група місії "Чорний тюльпан" виявила тіло Вадима у безіменному похованні біля іловайського кладовища й доставила його до м. Запоріжжя. Впізнаний за тестами ДНК 7 лютого 2015 року.

 

10 серпня 2014 року "донбасівці" прорвались у місто, знищивши понад 30 бойовиків. Однак, через загрозу оточення їм довелося повертатися на вихідні позиції для недопущення нових втрат.

 

Бойко Юрій Миколайович народився 7 січня 1971 у місті Ульяновка Кіровоградської області. Після закінчення школи вступив до Пермського вищого військового командно-тилового училища внутрішніх військ. Розпочав службу з посади командира взводу. Пройшов службу на посадах командира роти, заступника начальника штабу, заступника командира частини. У 2012 році закінчив Академію внутрішніх військ МВС України. Згодом обійняв посаду начальника відділу підготовки військ управління бойової та спеціальної підготовки головного управління Національної гвардії України.

У червні 2014 р. полковник Бойко був призначений куратором резервного батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас". Вирушивши в район АТО разом із резервістами з "Донбасу", полковник Юрій Бойко понад місяць брав активну участь у бойових діях зі звільнення від бойовиків населених пунктів Донеччини.

Поховали героя в м. Києві, на кладовищі в Пущі-Водиці. У офіцера залишилася дружина та донька.

 

Литвинський Юрій Олексійович народився 3 листопада 1967 року в Києві. У 1984 році Юрій Олексійович закінчив з відзнакою середню школу, 1988-го – Харківське гвардійське вище танкове командне училище. До 1991 року служив у Групі радянських військ у Німеччині, потім – на Далекому Сході, згодом продовжив службу у рідному Києві. У жовтні 2004 року за вислугою років звільнився у запас Збройних Сил України з посади заступника командира рухомого командного пункту Генерального штабу ЗСУ. Займався підприємництвом, захоплювався садівництвом на власній дачі.

Наприкінці 2013-го Юрій Литвинський одним із перших прийшов на Євромайдан, очоливши взвод 8-ої "афганської" сотні самооборони, був активним учасником подій Революції Гідності. У ніч на 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській дістав вогнепальне поранення – шріт, що засів під ключицею, йому так і не встигли видалити.

Підлікувався у здравниці "Солоний Лиман", що на Дніпропетровщині, а вже у травні став до лав батальйону НГУ "Донбас", обійнявши посаду заступника командира батальйону з озброєння - начальника технічної частини. За свідченням бійців "Донбасу", Юрію Олексійовичу належить чимала заслуга у справі організації забезпечення підрозділу технікою та озброєнням. Беручи участь в АТО з 17 липня, підполковник резерву Литвинський зробив чималий внесок у планування й проведення операцій, зокрема, щодо звільнення міста Попасної.

Ім’я Юрія Литвинського присвоєно танковій роті 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ "Донбас-Україна", одну з бойових машин якої названо його позивним – "Монгол". У листопаді 2015 р. наказом командувача Національної гвардії України підполковнику резерву Юрію Литвинському присвоєно військове звання "полковник резерву" (посмертно).

 

Мотичак Роман Миколайович народився у селищі Бережку Турківського району Львівської області 30 травня 1969 року, згодом проживав у сусідньому селищі Лімні. Закінчив місцеву школу, пройшов строкову військову службу в одній із частин морської піхоти Північного флоту. Служити довелося перед розпадом СРСР в далекому Архангельську.

Роман Миколайович брав активну участь у подіях Революції Гідності у складі сотні Лева. Коли у квітні розпочалося формування батальйону "Донбас", він без зайвих роздумів записався у добровольці.

Друзі Романа Мотичака розповідають, що він був спокійним, врівноваженим, але разом із тим, рішучим і безстрашним, коли потрібно було відстоювати честь і гідність України. У рідному селі Романа учнівський та педагогічний колективи школи, зібравши відповідні кошти, вшанували світлу пам’ять Героя, встановивши меморіальну дошку на фасаді навчального закладу.

Лімнянському навчально-виховному комплексу Турківської районної ради Львівської області було присвоєно ім’я Романа Мотичака. На будинку, в якому він проживав, встановлено пам’ятну дошку.

 

Антонов Вадим Віталійович народився 24 липня 1976 року в м. Житомирі.

Закінчив Житомирський державний технологічний університет, здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Брав активну участь у подіях Революції Гідності у складі "Михайлівської" сотні самооборони Євромайдану. Із початком "неоголошеної війни" на Сході України займався організацією волонтерської допомоги бійцям АТО, а згодом уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, у лавах батальйону "Донбас".

Як згадують однополчани: "Щоразу він був у штурмовій групі – серед тих, хто йшов попереду, безпосередньо під кулі. Це був хлопець, якого командирам навіть доводилось стримувати… Він, можна сказати, біг визволяти нашу землю, він поспішав це робити. Він ще на Майдані довів, що є патріотом, а потім прийшов у батальйон "Донбас" добровольцем. Був дуже веселий, життєрадісний, та любив жити…".

3 грудня 2015 р. на фасаді Житомирської середньої загальноосвітньої школи №20 І–ІІІ ступенів було урочисто відкрито меморіальні дошки на честь загиблих випускників, учасника АТО Вадима Антонова та воїна-афганця Валерія Лук’яненка.

 

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України полеглі гвардійці-донбасівці були нагороджені орденами "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

 

Вічна та світла пам'ять Героям України!

 

Прес-служба НГУ