Понеділок, 18 Листопад, 2019 - 11:31
17 Кві 2015

Ліквідація аварії на ЧАЕС: внесок групи прапорщика Василя Хляна

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 кілометрів від столиці України, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

 

Для запобігання поширення радіоактивного забруднення за межі зруйнованого реактора і майданчику ЧАЕС тисячі солдат, військових будівельників, дозиметристів, спеціалістів працювали в абсолютно непридатних з огляду на сьогоднішній день умовах праці. Майже 650 тисяч постраждалих під час ліквідації наслідків катастрофи – це військовослужбовці та військовозобов’язані різних родів військ.

 

Чималий внесок у справу боротьби за життя людей зробили і військові правоохоронці. Серед них був і начальник монтажної дільниці західної бази інженерно-технічних засобів охорони внутрішніх військ МВС СРСР по Україні і Молдавії прапорщик Василь Хлян.

 

Разом із колегами прапорщиком Євгеном Ониськівим та Богданом Денищиком вони ліквідовували наслідки техногенної катастрофи з 5 вересня по 21 жовтня 1986 року. Василь Степанович зі своїми співслужбовцями отримали дозу опромінення в 29,8 рентген. І це при тому, що згідно настанов з захисту від зброї масового ураження Міністерства оборони при опромінення в 25 рентген війська виводяться з бою. В їх обов’язки входило будівництво інженерного огородження та монтаж технічних засобів охорони 3-го і 4-го енергоблоків Чорнобильської АЕС.

 

У зв’язку з тим, що прилегла територія на той час вже була залита бетоном і навіть шаром свінгу, металеві стовпи огорожі встановлювали на зварених платформах, які також заливались бетонним розчином. Після застигання бетону група прапорщика Василя Хляна натягувала колючий дріт та встановлювала охоронну сигналізацію. В умовах жорсткого радіаційного опромінення датчики сигналізації витримували лише 1-2 дні після чого їх доводилось замінювати, як на периметрі, так і в режимних приміщеннях 3-го енергоблоку.

 

Були випадки, коли групі довелось впродовж доби, не виходячи з енергоблоку здійснити перепайку всіх контактів автоматичної телефонної станції, яка теж не витримала складних умов. Але люди витримали. Ситуацію ускладнювало те, що усі роботи доводилось виконувати на відстані від 20 до 50 метрів від 4-го енергоблоку, дах якого вщент було закидано залишками графіту та ядерного палива. Захистом воякам служила лише респіраторна маска «Лепесток» («Пелюстка»). Правда, бавовняні однострої та взуття «ліквідаторам» міняли щодня після обов’язкового душу зі спеціально пінкою.

 

Василь Степанович згадує, що в ту осінь був надзвичайний урожай яблук та груш у навколишніх садах і грибів у лісах. І дехто з «ліквідаторів» не міг встояти від спокуси скуштувати цю вкрай небезпечну для здоров’я красу, за що згодом і поплатився.

 

Перебування на ЧАЕС не минуло для здоров’я безслідно, але як вважають Василь Хлян, Євген Ониськів та Богдан Денищук, дякуючи Богу та все ж таки і медицині вони ще бадьоро тримаються. На зустрічах з особовим складом військової частини вони розповідають про важки випробування під час ліквідації техногенної катастрофи на ЧАЕС та надихають сучасних воїнів-правоохоронців на мужність та стійкість під час захисту незалежності та цілісності нашої держави.

 

За тих часів минуло 29 років. До 20-ї річниці нашим героям були присвоєні символічні військові звання «лейтенант», а до 25-ї річниці – «старший лейтенант». Але й по сьогоднішній день ліквідаторам-чорнобильцям приходиться «воювати» у пенсійних відділах та медичних установах.

Здоров’я і довголіття Вам, дорогі ветерани!

 

Юрій Ваврисюк, фото з архіву Василя Хляна та майора Олега Тіхова