Четвер, 22 Серпень, 2019 - 12:56

Поділитися

25 Травень 2015

Гірко плаче Україна сльозами і кров'ю

23 травня в селі Семенівка, Слав’янського району, Донецької області відкрито пам’ятник загиблим військовослужбовцям Національної гвардії України, високо мобільних десантних військ, та співробітникам Служби безпеки України на території Слов’янського району Донецької області.

 

Встановити меморіальний знак було вирішено в минулому році під час відкриття пам’ятного хреста на місці падіння збитого вертольоту де загинуло 12 чоловік, зокрема генерал-майор Сергій Кульчицький і співслужбовці прапорщика Віктора Долінського, прапорщики Валентин Білошкурський та Віктор Ліпський. До виконання задуму командуванням Західного територіального управління Національної гвардії України  також було долучено Службу безпеки України та Збройні сили України.

 

Допомогти також було запропоновано київському військовому волонтеру Марини Ярославівні Безсаловій  яка в той час допомагала військовослужбовцям по питаннях благоустрою блокпостів. Завдяки Марині Ярославівні до проекту також долучились керівництво Житомирського, Донецького, Красно-Ліманського лісових господарств, колектив Християнської місії «АРХІЯ»  керівництво та волонтери Донецької області, міста Слов’янська та Слов’янської районної державної Адміністрації.

 

Захід розпочався з вірша  написаного Тарасом Григоровичем Шевченко понад півтора століття тому, рядки якого описують події, що стали нашою дійсністю:

 

Гірко плаче Україна сльозами і кров´ю..... 
Кат будує своє "завтра" на горі людському..... 
Гірко плаче Україна і тяжко ридає .... 
Своїх синів, що померли, сльозами вмиває.... 
Плаче ненька Україна .... 
Плаче кожна мати, та що сина відпустила, волю здобувати.

 

На очах мужніх військовослужбовців проступили сльози коли вихованці творчого колективу Райгородоцького Будинку природи та дозвілля цитували вірш. 

 

Потьмарилось сонце на ясному сході,

Вогнями в оселі вривається зло.

Нам дуже нелегко, нам тяжко в поході, –

Майбутнє землі нам на плечі лягло.

 

Ще зброї в нас мало, печалі багато,

Та впертості стане на всіх ворогів.

До бою кличе нас Вітчизна-мати,

Вкраїни священний і праведний гнів.

 

Так, на моїй землі іде війна,

Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем, в чорному вбранні,

Сльозами вмилась не одна вже мати.

 

Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах

Звучать слова: «Герої не вмирають!»

 

Рік тому на землі Слов’янщини почалися ці страшні події. 13 квітня 2014 року на групу співробітників Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України в районі проведення антитерористичної операції поблизу м.Слов’янськ було вчинено заздалегідь підготовлений та спланований напад з боку озброєних осіб. Капітан Біліченко Геннадій Васильович, отримавши поранення, продовжував вести вогонь і, прикриваючи  своїх товаришів, загинув від численних поранень на місці бою. Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).  Геннадій Васильович – перша жертва АТО.

 

5 травня 2014 року приблизно о 14 годині біля населеного пункту Семенівка Слов’янського району під час спеціального заходу в рамках проведення антитерористичної операції моторизована група, до складу якої входили бійці військової частини 3028 та співробітники Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України, потрапила в добре сплановану й організовану засідку супротивника – справжнє вогняне кільце.

 

Жорстокий бій тривав близько двох годин. Воїнам було наказано зайняти оборону за БТРами. Під час відходу в групу бійців, серед яких знаходився прапорщик Долінський Віктор Григорович, влучила граната і він отримав поранення, несумісні з життям. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Товариші згадують, що був він людиною рідкісної доброти й порядності.

 

Під нищівним вогнем воїни продовжували відчайдушно відбивати атаки. За свідченням колег, полковник Аніщенко Олександр Григорович та майор Лужевський Руслан Михайлович змогли організувати необхідний рух бронетехніки, під прикриттям якої бійці зайняли оборону. Вони вміло керували підлеглими та особисто виявляли й знищували вогневі точки супротивника. Руслан Михайлович, діючи рішуче та сміливо, виніс у безпечне місце пораненого співробітника, а сам повернувся до бою. Навіть вже маючи численні поранення, полковник Аніщенко та майор Лужевський продовжували вести вогонь, прикриваючи  своїх товаришів, і загинули від поранень на місці бою.

 

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу Указом Президента України  вони нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Іншими Указами кожному присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

 

Тільки в цій операції було втрачено трьох героїв та 18 бійців зазнали поранень.

 

3 травня 2014 року батальйонна тактична група під командуванням підполковника Тараса Сенюка прибула до блокпосту перед с. Семенівка, Слов’янського району та рушила на штурм укріпрайону незаконних збройних формувань. Завдяки чіткому керуванню діями ведення бою підполковником Сенюком, особовий склад завдав значних пошкоджень оборонній системі противника.   

 

Однак, ймовірно, вирахувавши командира, ворожий снайпер поцілив у Тараса Сенюка з крупнокаліберної снайперської гвинтівки та задав йому смертельного поранення у груди набоєм калібру 12,7 мм.

 

Посмертно підполковнику Тарасу Сенюку було присвоєно чергове військове звання “полковник”, звання “Почесний громадянин міста Коломиї” та найвище звання – “Герой України”.

 

Герой України полковник Тарас Сенюк, полеглий за свободу і незалежність нашої Батьківщини, назавжди залишився у пам’яті рідних і близьких улюбленим сином, коханим чоловіком і люблячим батьком, а у пам’яті підлеглих і бойових побратимів – професіоналом-десантником високого ґатунку, справедливим командиром і безмежно відданим Україні патріотом.

 

А ще комбат Тарас Сенюк, який не дожив до свого тридцять четвертого дня народження 19 днів, назавжди залишиться 33-річним – у віці Ісуса Христа. З тією лише ремаркою, що Спаситель загинув за все людство, а комбат-десантник – за свій народ та своїх бойових друзів…

 

Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

 

Вічна пам’ять всім загиблим .

 

майор Володимир Хаверко , фото автора