Понеділок, 18 Листопад, 2019 - 16:33
13 Жов 2018

«Чому прекрасна половина людства обирає для себе шлях військового?» - наші журналісти на Сході країни дізнавалися в Нацгвардії

 

Сьогодні в лавах Нацгвардії все більше жінок, які не поступаються чоловікам а ні в мужності, а ні в професіоналізмі. Напередодні Дня захисника України представниці гвардії, які нещодавно поповнили лави військових частин Східного територіального управління розповіли нам: як потрапили до армії, чого прагнуть, та чи є вона гендерна рівність в чоловічій професії?

 

У дитинстві нас завжди ділять на хлопчиків та дівчат, на чоловіче та жіноче, в кожного з нас формуються стереотипи про те, як має виглядати сучасний світ. Та чи правильно ми діємо, пропонуючи заняття по дому жінці, а водія або військового — чоловікові?

 

«Коли настав мій час обирати професію, я вирішила, що хочу бути журналістом. У Національній гвардії України мені випала можливість поєднати свою улюблену справу і бажання бути корисною країні: стати військовим прес-офіцером. Та вже зараз, будучи професіональним журналістом, як жінка, я б хотіла роздивитися питання гендерної рівності в військах та знайти відповіді чому ж прекрасна половина людства обирає для себе шлях військового», — розповідає молодший сержант Анастасія Павленко.

  

                                              

 

«На мій погляд, цінним, в першу чергу, є фахівець, а вже статева ознака – вторинна. Якщо людина професіонал своєї справи, то зовсім не важливо чоловік це, чи жінка і якщо ми говоримо про Національну гвардію України, то пріоритет віддається саме професіоналізму, а не гендеру».

 

Права жінок та чоловіків в наш час настільки урівняно, що будь-яка посада в військових формуваннях для жінки є доступною. Звичайна людина навіть не уявляє в чому полягає складність військової професії. Адже, потрібно зібратися і бути морально готовим до того, що твоє життя зміниться на 360 градусів.

 

«На початку служби було складно адаптуватися до нового, відчувається велика різниця з цивільною роботою, особливо що стосується поведінки. Необхідно постійно контролювати свої дії. Тепер, я вже як людина військова, надягаючи форму Національної гвардії, розумію, що кожний мій вчинок має наслідки, і за ними судять вже в цілому про українську армію», — розповідає Христина, радіотелефоніст батальйону спеціального призначення військової частини 3035.

 

                                             

 

Ми познайомилися з Христиною на курсах молодого бійця. Маючи 31 рік життєвого досвіду за плечима, сина та чоловіка, вона наважилася опанувати військову професію, бо в її будинок прийшла війна.

 

«Я потрапила в батальйон, який воює. Батальйон колишніх добровольців. Приїхавши за 1000 км з Рівного до Слов'янська, подолавши добу в дорозі, у мене вистачило сил разом з усіма здати фізичну підготовку, пройти тестування і співбесіду — настільки мене мотивують мої цілі і бажання служити. Я з окупованої території, у мене є чоловік, тому є на кого рівнятися, у нас сім'я військових і ми давно зробили вибір на користь служби українському народові», — розповідає дівчина.

 

                 

 

Гендерна рівність вона дійсно існує. І сьогодні вона в дії. Бойові завдання жінки виконують на рівні з чоловіками. Ходять в наряди, займаються і тактичною, і бойовою підготовками, проте, політика Національної гвардії спрямована на те, щоб влучно оцінити придбані на цивільній роботі якості та навички, які стануть у нагоді і в військовій справі, та дати змогу жінці самою обрати напрямок в роботі.

 

Наприклад, молодший сержант Наталія Вельмицька, маючи медичну освіту, обрала для себе посаду санітарного інструктора, хоча вона й мала змогу бути звичайним сімейним терапевтом, та вирісши в родині військовослужбовців, у зв’язку з подіями, які виникли в нашій країні в 2013-2014 роках, вирішила, що її лікарська допомога потрібна саме армії.

 

                                             

 

 «Ті професійні якості, які я отримала, будучи фахівцем поза армією, зараз мені дуже допомагають. Професія лікаря, як і на цивільній посаді, так і у військовій необхідна. Саме в ній я бачу себе в подальшому, бо є можливість професіонального розвитку», — розповідає нам Наталія.

 

Підхід до питань гендерної рівності в військових формуваннях зараз базується на тому, щоб пояснити суспільству, що жінка в армії —  це не тягар. Ми готові до дотримання статуту, до виконання своїх службових обов’язків, до роботи зі зброєю та тяжких умов. Обираючи для себе шлях армії, ми прийшли сюди цілеспрямовано та усвідомлено. Так, є посади, які більше підходять для чоловіків, але право вибору має бути завжди, і право спробувати себе має бути у кожного.

 

Жінка-військовослужбовець — це не «слабка стать», це делікатний підхід до вирішення будь-яких питань.

 

                         

 

«Мені б хотілося своїми знаннями і вміннями принести користь нашій армії. Мій досвід роботи, знання і вміння я хочу застосовувати у службі, навчитися військовій справі використовуючи попередній досвід. Дякуючи первинній підготовці з інструкторами та командирами навчального взводу, я навчилась азам стройової та тактичної підготовки, поняттям безпеки, як вести себе зі зброєю. Я тренувалася на рівні з чоловіками, мені не зробили бонус, через те, що я дівчина, до мене не було упередженого ставлення і як результат — зараз на службі я почуваюся впевнено, бо, в першу чергу, я не тільки жінка, я військовослужбовець», — поділилася  з нами водій автомобільної роти ВЧ 3035 солдат Карина Приходько.

 

 

Тож можемо сміливо сказати, що до повної гендерної рівності українське суспільство готове, та навіть більше: нова політика військових формувань, щодо жінки в армії максимально сприяє тому, щоб у кожного був рівний та відкритий доступ до будь-яких посад і Національна гвардія України в цьому питанні є передовою: кількість жінок-військовослужбовців з кожним роком збільшується.  Проте це не означає, що ми хочемо суцільну «армію жінок». Просто, прийшов час рухати нашу країну в бік толерантних та сучасних підходів світу, де рівність ­– запорука гармонії та доцільності сил і розуму.

 

 

Анастасія Павленко

Фото Дмитра Образцова