Четвер, 21 Лютий, 2019 - 17:58

Поділитися

09 Травень 2017

9 травня 2014 року відстояли Маріуполь

9 травня українці і міжнародна спільнота звикли відзначати як День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Але в новітню історію нашої держави цей день вписаний драматичними подіями в Маріуполі, які відбулися три роки тому.

Нагадаємо. 9 травня 2014 року групою терористів близько шестидесяти осіб, озброєних автоматичною зброєю, була здійснена атака на Маріупольський міський відділ внутрішніх справ. В цей час в будівлі зібрались представники Антитерористичного центру на нараду з питань забезпечення громадського порядку та стабілізації ситуації в місті. У міськвідділі та на підступах до нього стався бій, який перетворився в повномасштабне бойове зіткнення між сепаратистами та військовослужбовцями Національної гвардії, співробітниками #МВС, підрозділами Збройних сил. За результатами бою близько двадцяти терористів було знищено, четверо взято у полон. Значна частина нападників покидали зброю та зникли в житлових кварталах міста. Мужність, рішучість, бойова виучка українських військових не просто принесла їм перемогу. Успіх сил АТО не дозволив терористам захопити увесь Маріуполь, що означало б для сепаратистів отримати контроль над усім Донбасом. 

 

«Мерзоти наймані, коли ж ви заспокоїтеся і насититеся кров'ю? Думайте! Підрозділи АТО отримали підкріплення, перекинуте з інших регіонів. Позиція по відношенню до терористів зі зброєю буде незмінна і одна − вогонь на поразку. Для тих, хто думає по-іншому, − тому діалог, дискурс, політичний компроміс. Тим, хто прийшов зі зброєю і стріляє, хто захоплює заручників, катує їх, грабує людей, прикриваючись різними гаслами, − відповідь української держави буде тільки один − знищення! Кожен обирає сам. Ситуація стає чорно-білою. Відтінки йдуть в сторону. Іншого не дано − інакше країна перетвориться в палаючу буферну зону, де смерть стане нормою, а жити доведеться на руїнах економіки і цивільних прав», − написав в той день у на своїй сторінці у Facebook Міністр внутрішніх справ України Арceн Аваков.

 

Нижче ми наведемо спогади генералів та офіцерів Нацгвардії, командирів, які уміло і успішно провели маріупольський бій 9 травня 2014 року. І до сьогодні вони у найменших подробицях пам’ятають штурм, який поклав початок ряду блискучих перемог над сепаратистами сил АТО. 

 

«Починаючи з 16 квітня 2014 року, коли було зроблено спробу збройного штурму військового містечка батальйону, обстановка в місті була напружено. Особовий склад частини зі зброєю знаходився в режимі посиленого варіанту несення служби, всі сили були зосереджені на охорону і оборону військової частини. Разом з тим, на момент проведення святкових заходів ми не отримували ніяких сигналів від взаємодіючих структур щодо підготовлюваних провокацій, тому не дивно, що 9 травня на нараду до міськвідділу міліції керівники АТЦ практично всі прибули без зброї. Ми не встигли отримати ні завдань, ні навіть обговорити ситуацію, що склалася. Начальнику міськвідділу внутрішніх справ надійшов дзвінок від чергового, який повідомив, що чує постріли і до відділу проникли озброєні люди. Терористи дуже грамотно вибрали час для штурму: в міськвідділі перебувала тільки чергова служба, обслуговуючий персонал і представники силових відомств, які прибули на нараду. Весь особовий склад знаходився на заходах з охорони громадського порядку в різних районах міста. Також терористи уміло скористалися ситуацією, коли цивільне населення масово знаходилося на площах міста і за допомогою провокаторів їх легко можна було залучити до масових заворушень», − пригадує полковник Сергій Совінський, у травні 2014-го − командир маріупольського батальйону НГУ.

 

«9 травня ми з полковником Савінським прибули на нараду до міського відділу міліції, але у зв’язку з проведенням масових заходів в місті нарада розпочалася із запізненням. Приблизно через десять хвилин після її початку оперативний черговий по відділу міліції доповів, що будівлю оточено та вона обстрілюється людьми в масках й здійснюються спроби захопити її. У відповідності з отриманого сигналу на сходах та поблизу вікон третього поверху ми зайняли оборону, але інтенсивний обстріл нас відтіснив до кабінету начальника міліції», − розповідає генерал-майор Олександр Набок.

 

«Я отримав по телефону завдання вивести групу в район Маріупольського міськвіділу міліції. Моїм завданням було привести людей до захопленої будівлі, розблокувати вхід, евакуювати наших офіцерів і тих, хто там знаходиться, а також зачистити від терористів перший поверх будівлі. З труднощами ми зіткнулися вже на виїзді з військової частини − невідомі цивільні люди перешкоджали проїзду, довелося міняти маршрут. Метрів за триста до об'єкта ми висадилися з автобусів, розосередилися прилеглими вулицями, почали просуватися до будівлі. Уже на перших підступах до МВВС ми зіткнулися з щільним вогнем супротивника, включаючи і снайперський. З огляду на відкритість місцевості, пройшовши сто метрів у нас вже було четверо «300» (поранених) і один «200» (убитий). Тут же в довколишніх дворах надавали допомогу пораненим. Зв'язок був тільки по мобільному телефону. Пізніше на допомогу до нас прийшла 72-га бригада ЗСУ з БМП, потім підійшла друга група з нашої частини, батальйон тероборони з Дніпропетровська. Спільними зусиллями ми завдання виконали: забезпечили прохід до будівлі спецназівців «Омеги», які зачистили будівлю від сепаратистів, евакуювали наших військовослужбовців і поранених, які були там заблоковані. Це зараз я розповідаю швидко, а тоді це був реальний бій, який ми вели п’ять годин», − згадує підполковник Олександр Крать, який на момент подій обіймав посаду заступника командира маріупольського батальйону НГУ. 

 

«Близько 9-ї години я отримав інформацію, що міський відділ міліції штурмують люди в балаклавах зі зброєю, перший поверх вже захоплений, є жертви. Часу на роздуми не було, і я прийняв рішення про виїзд резерву з числа військовослужбовців, які знаходились в розташуванні після зміни з блокпостів. За десять хвилин автобус виїхав до міського відділу міліції. На під’їзді до відділку вже було чутно стрільбу. За моєю командою ми розділились на дві групи, перебіжками стали наближатись до будівлі. Як тільки вийшли на вулицю Георгівську, по нам почали вести щільний вогонь з автоматичної зброї, також стріляв кулемет. Звичайно, ми почали відстрілюватись. Саме тоді наша військова частина понесла втрати. Були поранені майор Дмитро Афанасьєв, солдат Роман Сапіла, старший солдат Богдан Шлемкевич загинув. Був поранений командир луцької частини Нацгвардії тоді підполковник, а нині полковник Степан Логуш. Я дав команду зайти в двори будинків. Подальше пересування було неможливим. Вулиця прострілювалась повністю. Почали викликати на підмогу Збройні сили. Хвилин через десять до нас прибула бронетехніка. Хлопці, дякуати їм, спрацювали оперативно… Ми йшли за БМП. З другої сторони почав підходити батальйон «Дніпро» також з БМП. Всього було чотири одиниці. Побачивши бронетехніку, бойовики, які взяли в кільце міський відділ міліції, почали відходити… На допомогу прибув спецпідрозділ «Омега». Також там був батальйон «Азов». Було прийняте рішення стріляти тільки по першому і другому поверху, на третьому знаходились всі керівники силових структур, які прийшли на нараду. Всіх бойовиків було знищено. В будівлі почалась пожежа. Треба було витягувати людей. В цей час почали збиратися місцеві жителі. Провокатори постійно кричали, що ми розстрілюємо міліцію, це підбурювало натовп. Ми опинились в оточенні цього натовпу. Були відрізані і від поранених. 

Приблизно за три−чотири години всі, хто звільняв міський відділ міліції, вийшли. З третього поверху врятували всіх. Натовп обходили по сторонам. Зброю не застосовували, адже знали, що людей обдурили, як можна заспокоювали їх. Вертались тим шляхом, що і прийшли. Треба було забрати тіло старшого солдата Богдана Шлемкевича. Вже своїм ходом дістались до військової частини», − пригадує полковник Валерій Смолов, на той момент командир львівського полку Національної гвардії України.

 

«8 травня наша військова частина вже виконувала службово-бойові завдання на блокпостах. 9 травня, після зміни особового складу, я підвів підсумки несення служби та відправив особовий склад відпочивати. Звичайно, після Луганська, де ставлення до нас було негативне, в Маріуполі половина населення сприймала нас добре, допомагали нашим бійцям. Інформацію щодо захоплення міського відділу міліції я отримав від тоді ще полковника, а нині генерал-майора Олександра Набока. Військово-оперативний резерв одразу висунувся до місця події. Вже на вулиці Георгіївський ми розділились на дві групи. В одній був я, в іншій полковник Валерій Смолов. 

Як тільки нас побачили терористи, почався обстріл. Особовий склад зайняв позиції за укриттями, ми почали відстрілюватись. Я йшов першим, сховатись було нікуди, по нашій стороні стояв один автомобіль, ті, хто йшов позаду, зайняли позицію за ним. Я зміг прикритись лише стовпом, але це не дало ефекту. Перше поранення я відчув у спину, коли почав відходити, отримав друге і третє, одна куля пройшла крізь бронежилет. В цей час дістав поранення старший солдат Богдан Шлемкевич, яке для нього було смертельним. Вулиці були заблоковані, тому швидка приїхала хвилин за сорок, і то завдяки Самообороні Маріуполя. Що було далі майже не пам’ятаю − втратив багато крові. Прийшов до тями вже після операції, яку зробили в міській лікарні», − пригадує полковник Степан Логуш, нині командир львівського полку НГУ, а у травні 2014-го командир луцького батальйону Нацгвардії.

 

«В момент відходу зі сходів до нового укриття прогримів вибух гранати, кинутої сепаратистами, внаслідок якого я отримав контузію і майже два місяці пробув у лікарні, а командир маріупольського батальйону підполковник Серій Савінський отримав осколкове поранення ноги. Коли ми вже знаходилися в кабінеті, з вулиці до райвідділу прибув БМП Збройних сил і бійці «Азову», які надали нам вогневу підтримку та змогу евакуюватися. Через короткий час будинок почав горіти, за допомогою підручних засобів, які були в кабінеті, ми почали приймати міри, щоб через вікно покинути будівлю», − розповідає генерал-майор Олександр Набок.

 

На допомогу керівникам АТЦ прийшли маріупольські пожежники. З боку вулиці Артема працівники МНС підігнали пожежену машину і підставили драбину до балкону на третьому поверсі. Усі врятувалися. Водночас біля будівлі зібрався натвоп містян. Провокатори підбурювали цивільне населення напасти на українських військових, які блокували будівлю міськвідділу, намагалися захопити БМП, виривали з рук бійців зброю. Зрештою командири підрозділів АТО прийняли рішення відходити до пукнтів постійної дислокації, тим більше, що будинок МВВС повністю охопив вогонь. Долаючи спроби блокування з боку мітингувальників і навіть застосовуючи попереджувальні постріли вгору, військовослужбовці Нацгвардії і решта силовиків залишили район міськвідділу міліції. Але залишили з перемогою, відстоявши від бойовиків-сепаратистів ключове важливо місто на українському Донбасі.

 

Прес-служба НГУ