Величезна промислова зона стала справжньою “кісткою в горлі” російських загарбників. Вони втрачали величезні людські та технічні ресурси, але поступово периметр навколо “Азовсталі” зменшувався. Окупанти рівняли місто із землею, разом з його мешканцями.

«Були постійні обстріли. Хлопці виїжджали на завдання, і також вели бої у місті. Моя задача була підтримувати морально-психологічний стан хлопців та дівчат, які знаходились на “Азовсталі”. Деякі дуже важко переживали ці травматичні обставини. Найбільше травмувала втрата когось рідних, — ділиться Марія, яка сама переживала всі емоції, але трималася сама, та підтримувала інших. — Я пережила це на собі, коли мого брата було поранено, і спочатку по радіостанції передали що він загинув. Це був, напевно, найважчий момент з мого перебування там».

Вона зізнається, їй дуже пощастило, адже брат виявився живим, і вона отримала шанс його побачити, розірвати неймовірний жах невідомості.

«Тоді мій старшина взяв машину, і ми до тоді поїхали до мого брата у лікарню. Я зібрала його речі, і в останній момент також взяла свою ковдру. Так боляче було тоді дивитися, коли твоя рідна людина лежить вся у крові! А ти ніяк не можеш допомогти, крім як поговорити! У цей момент не можна показувати свої емоції: плакати чи впадати в істерику. Ні! Йому від цього не стане легше! — пояснює Марія. Її брата тоді вдалося евакуювати гелікоптером з оточеного міста. Ситуація ставала гіршою з кожним днем, ресурси вичерпувалися. Зник зв’язок. Командування частини прийняло рішення дозволити особовому складу частини, зокрема жінкам, самотужки евакуюватися з Маріуполя, визначивши точкою збору Запоріжжя. Необхідно було зберегти життя особового складу в умовах, коли була вже втрачена надія на проведення деблокади міста. Марія та її три подруги спочатку переховувалися у підвалах, намагалися вижити у неймовірно складних умовах, і врешті скористалися слушною нагодою, аби пішки почати вибиратися з оточення крізь чисельні блокпости російських окупантів: кадировців, вихідців з Бурятії, тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. — Це кровожерні вбивці. Вони прийшли захопити нашу країну і вбити наших людей. Відчуваю до них, скоріше, не ненависть, а огиду».

Випробування не зломили дух Марії, скоріше загартували її. Вона стільки пережила, проте так само віддана своєму обов’язку та бригаді “Азов”:

«Наші військовослужбовці мають унікальний бойовий досвід. Вони навчать вас воювати максимально ефективно. Ті, хто прийде до нас, буде брати участь у штурмових діях, звільняти українську землю до кордонів 1991 року», — впевнена Марія.

Гвардійці бригади «Азов» є питомою складовою Сил Оборони України, вони професійно нищать російських загарбників на південно-східних рубежах, мужньо б’ються за волю та суверенітет українських земель.

Ставай до лав бригади НГУ «Азов»!